Іліада

230] Скоса поглянувши, Гектор сказав йому шоломосяйний:

231] «Полідаманте, не дуже ти мовив мені до вподоби! 232] Міг би і краще за це ти інше придумати слово. 233] А як і справді оте, що я чув, ти свідомо промовив, 234] То, очевидно, у тебе і розум боги відібрали! 235] Радиш забути мені громоносного Зевса веління 236] Ті, що здійснити він сам обіцяв, головою кивнувши; 237] А замість того порадив ти вірити ширококрилим 238] Птахам, – на них я не знаюсь, і зовсім мене не тривожить, 239] Чи полетять вони вправо, де сонце з-за обрію сходить, 240] Чи подадуться ліворуч, де заходу морок темніє. 241] Будьмо ж слухняні одній лише волі великого Зевса: 242] Смертних-бо всіх і безсмертних у владі своїй він тримає. 243] В нас-бо найкраще знамення одне – захищати вітчизну. 244] Але чого ти злякався війни й бойового завзяття? 245] Навіть якби у бою до єдиного всі полягли ми 246] Перед човнами аргеїв, тобі не грозила б загибель, – 247] В серці ж ні стійкості в тебе нема, ні вогню бойового. 248] А як від бою ухилишся ти, або іншого мужа 249] Словом намовиш улесливим з грізної битви тікати, 250] Спис мій одразу тебе і життя, і дихання позбавить».

251] Мовивши це, він подався вперед, а за ним поспішили 252] З криком шаленим трояни. Тим часом і Зевс громовладний 253] З пагір ідейських послав із вітром поривчастим бурю 254] Й запорошив кораблі усі пилом. Тоді він ахеям 255] Розум затьмарив, троянам готуючи й Гектору славу. 256] Зевса знаменню і власній довірившись силі, трояни 257] Мурів ахейських величну твердиню звалить намагались, 258] Виступи веж руйнували, крушили зубчаті бійниці, 259] Стали підоймами палі розхитувать ті, що ахеї 260] Глибоко в землю забили, – найперші підвалини вежам. 261] їх вивертали вони, сподіваючись мури ахейські 262] Геть розвалить. Та данаї ні кроку не сходили з місця. 263] Загородивши щитами з бичачої шкіри бійниці, 264] По ворогах, що на вал налягли, вони били нещадно.

265] Двоє Еантів тим часом, проходячи всюди по вежах, 266] Духу бійцям додавали й відвагу будили ахеям. 267] Лагідним словом одних, а інших жорстким бадьорили, 268] Лиш помічали, що бою завзятого хтось уникає:

269] «Друзі! Чи хто видатніший з аргейських мужів, чи середній, 270] Чи навіть слабший від інших, – не всі-бо однакові люди 271] В битві бувають, – нині для кожного знайдеться діло! 272] Це ви знаєте добре й самі. Хай ніхто не посміє 273] До кораблів повертати назад, оцей заклик почувши! 274] Сміло рушайте вперед, один в однім підтримуйте мужність! 275] Хай допоможе вам Зевс-олімпієць, що блискавки мече, 276] Приступ ворожий відбить і троян в Іліон одігнати!»

277] Так гукали вони, спонукаючи битись ахеїв. 278] Наче зимового дня сніжини посиплються густо 279] В час заметілі, коли посилає нам Зевс велемудрий 280] Сніг той, щоб стріли своєї могутності людям явити. 281] Вітри приспавши, сніжить безнастанно, аж поки покриє 282] Гір верховини високі, і скель гостроверхе бескеття, 283] Луки на лотос багаті, і людські поля плодоносні, 284] І узбережжя устеле, і сивого моря затоки; 285] Хвиля лише, набігаючи, сніг поглинає, все інше 286] Білою вкрите габою, що Зевс хуртовинням навіє. 287] Так безнастанно й каміння з обох боків сипалось густо – 288] То на троян, а то від троян на загони ахейські 289] Градом летіло каміння, аж гуркіт лунав понад валом.

290] Та не змогли б ні трояни тоді, ні осяйливий Гектор 291] Брами у мурі зламать чи великі запори, аж поки 292] Не спрямував на аргеїв сина свого Сарпедона 293] Зевс велемудрий, як лева того на волів круторогих. 294] Виставив той уперед свій щит, звідусюди округлий, 295] Кутий із міді, карбований, – гарно скував його вмілий 296] Мідник, зсередини шкури волові приладивши щільно 297] Й дратвою їх золотою по мідному колу прошивши. 298] Щит той піднявши й списами двома потрясаючи грізно,

299] Кинувся так Сарпедон, наче лев, що, зростаючи в горах, 300] М'яса вже довго не їв, і безтрепетний дух його гонить 301] Вдертись до жирних овець через тин, загороджений щільно. 302] Навіть зустрівши мужів-пастухів, що отару овечу 303] З поміччю псів стережуть, озброєні добре списами, 304] Спроби, проте, не зробивши, іти від кошари не хоче, 305] Але, стрибнувши до неї, хапає вівцю або перший 306] Падає сам, уражений списом з правиці міцної. 307] Так же тоді спонукав богорівного дух Сарпедона 308] Рушити сміло на вал і крушити зубчать-бійниці. 309] Зразу ж тоді він Главка гукнув, Гіпполохову парость: