Дрозофіла над томом Канта [Роман]

Коханка… навіщо вона мені? Вона внесе докорінні зміни в моє звичне життя, в якому поки нема нічого сталого. Коханка — це стабільність, але про це Юра не говорив, пережовував хот-доґ, а потім, злостиво посміхнувшись і звівши на мене свої очі, додав:

— Ну скільки можна читати нудних філософів і дрочити, старий?

Я спитав:

— Тобі купити ще один хот-доґ і пиво?

Юра не відмовився. Мабуть, я боюся серйозних стосунків, бо це позначиться на способі мого життя. Про що з нею розмовляти? Набридати їй своїми гуманітарними балачками? Вони інколи бувають такими жалюгідними й непотрібними.

Цікаво, що б ти на це сказала. Чи уявляєш ти мене з іншою, як ми щодня говоримо, бачимося, сваримося, снідаємо чи проводимо тихі вечори? Нудний час заповнюватиметься всілякими дурницями: інтелектуальним базіканням чи спогадами про власне дитинство й про втрату цноти (про це жінки чомусь із особливим смутком і прихованим захопленням люблять розповідати), а ще балачками про своїх батьків, про їхні заморочки, потім можна буде розвивати цю лажу далі — базікати про родичів, про їхні проблеми, котів і собак чи дітей. У це не важко й втягнутися, ніби у вживання наркотиків: місяць, другий… усе це, як вірус, проникатиме в свідомість і там відбуватимуться зовсім інші речі, ніж ті, про які насправді думаєш. Не помітиш, як у тобі поступово відбуватиметься таке собі внутрішнє переродження, коли з кожним днем ставатимеш інакшим, спершу «ледь-ледь інакшим», потім «трішки інакшим», допоки не станеш «геть інакшим».

У спілкуванні є один суттєвий недолік: тобі мимоволі нав’язується предмет для спілкування, конкретна тема для обговорення, над якою ти, якби не було цього співбесідника, що розпочав подібну розмову, можливо б і ніколи не замислювався. От чому спілкування є вкрай небезпечним — як не як, воно збиває твій сталий ритм на іншу колію, присипає твою пильність в одному, натомість брутально, зате непомітно, переводить твою увагу на інше. Ми не помічаємо, як іще з дитинства стаємо жертвами цілої купи придурків, маразматиків, ідіотів, шизофреників, імбецилів, базік, брехунів, пліткарів, фантазерів, аферистів, дебілів, звихнутих мрійників, а ще ґеніїв, лайдаків, недоношених вилупків, самозакоханих гнид, педагогів, релігійних фанатиків, політиків, видатних діячів, зануд, бовдурів, дурбеликів, ораторів, даунів, демагогів, хитродупих жлобів, котрі тільки й прагнуть, аби запхати у нас те сміття, що знаходиться в їхній свідомості, залити в нас ті помиї, в які перетворилися їхні колись світлі ідеали.