Дрозофіла над томом Канта [Роман]

Думаю, Зоя про все це здогадувалася, але не відступала від своєї мети; за моїми спостереженнями, чимало жінок вважають, що здатні змінити свій «навколишній світ» і людей у ньому під формат своєї волі. Я довго не знав, як вибратися з цієї дурнуватої ситуації, оскільки розумів, що Зоя — міцний горішок.

Помічаючи її в центрі містечка біля ратуші чи на вулиці, я швидко розвертався, заходив у магазин чи аптеку і нібито купував необхідні речі, або, коли сам перебував на кафедрі, негайно закривався зсередини, аби, не дай Боже, не зайшло це ходяче пекло. Однак це мало допомагало, і врешті я пішов на крайність: перестав чистити зуби й мити голову, від чого моє смолисте довге волосся згодом перетворилося на засмалені пучки видовженої форми; перед зустріччю з Зоєю, я зумисне їв сиру цибулю або часник, після чого люб’язно спілкувався з нею, таємниче наближався до її обличчя і пошепки розповідав смішні бувальщини. Вона спершу раділа, що звертаю на неї увагу і мабуть терпляче зносила запах із мого рота, але в ході наших подальших зустрічей і розмов переконалася, що це набагато серйозніше, ніж може здатися на перший погляд. Зоя почала мене уникати: тільки-но побачивши мою постать у коледжі чи на вулиці, різко оберталася і йшла в іншому напрямку, а ще згодом вона не тільки мене уникала, а й всіляко насміхалася, звісно, поза очі, і — чого я особливо добився — в її поведінці з’явилася підкреслена, ніби акцентована зневага.

За химерною логікою людських почуттів Зоя почала мені трохи подобатися: мене вже не лякали її видовжене тіло і дебелість, великі форми та трішки грубі риси обличчя. З кожним днем вона все більше віддалялася, ніби випадковий корабель в океані, що випадково попав у поле зору іншого. Здається, минулося — радів я тоді. З того моменту почувався значно спокійніше, мене покинула тривога і страх, знову повернулося блаженне відчуття свободи та улюбленої самотності, бо тільки за ці вічні речі потрібно боротися. А невдовзі — слава тобі Господи — термін мого перебування у цьому симпатичному містечку завершився, я прийняв екзамени, виставив оцінки, у тісному колі місцевих колег відзначили мій від’їзд — і нарешті повернувся додому, у свою затишну квартиру на Голосіївському проспекті, з якої щоночі дивлюся на парк.