Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 1938
- Язык: украинский
- Год: ДУХ І ЛІТЕРА
- ISBN: 978-966-378-265-2
- Переводчик: Віра Меньок
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк». Краткое содержание книги:
Книга адресована літературознавцям та філософам, а також широкому колу гуманітаріїв й усім, хто цікавиться культурою міжвоєнної доби.
_________________________
Поезія — це короткі поєднання сенсу між словами, несподіване відроджування первинних мітів.
Бруно Шульц, «Мітологізація дійсності»
* * *
Є змісти, ніби призначені нам, приготовані, що чекають на нас на самому вступі у життя. Так я у віці восьми років сприймав баладу Ґьоте з усією її метафізикою. Попри напівзрозумілу німецьку, я вловив, відчув сенс і, зворушений до глибини, плакав, коли мені мама її читала.
Такі образи становлять програму, визначають залізний капітал духу, даного нам дуже рано, у формі передчуттів і напівсвідомого досвіду. Гадаю, вся решта життя витрачається нами на те, щоби зінтерпретувати ці з'яви, переглянути їх у всьому змісті, який здобуваємо, провести крізь усі розпинання нашого інтелекту, на які нас вистачає. Ці ранні образи визначають мистцям межі їх творчості. Їхня творчість є дедукцією готових передумов. Потім вони вже не відкривають нічого нового, а тільки вчаться щоразу краще розуміти ще на вступі довірений їм секрет; їхня творчість є постійною екзегезою, коментарем до того єдиного вірша, що їм був заданий. Зрештою, мистецтво не розгадує цього секрету до кінця.
Бруно Шульц до Ст. І. Віткевича
* * *
Кафка напрочуд чітко бачить реалістичну поверхню дійсності, майже напам'ять знає її жестикуляції, всю зовнішню техніку подій та ситуацій з їхніми поєднаннями й переплетеннями, але все це для нього тільки нетривка шкіра без коріння, яку він знімає, наче делікатну паволоку, накладаючи на свій трансцендентний світ, трансплантуючи у свою реальність. Його ставлення до дійсності наскрізь іронічне, зрадливе, сповнене злої волі — ставлення престидижитатора до свого апарату.
Бруно Шульц, «Передмова до польського перекладу „Процесу” Франца Кафки»
Вважаю великою заслугою, що Ти вперше наштовхнув на ці проблеми наші думки й почуття. Якщо не помиляюся, Тобі першому вдалося вистежити дракона в його тисячних укриттях і досягнути його на відстані простягнутої руки. Вже зараз я хотів би віддати Тобі пальму першості як майбутньому вбивці потвори. Бо оту анонімну систему я вважаю злом, яке треба перемогти. Тому мене турбують Твої занадто тривалі змови з ним. Твої багатослівні шепотіння й перемовини, вся Твоя дволика й складна політика. Заради Бога, отямся! Прозрій! Зрозумій нарешті, де ворог, а де приятель! Ти, обраний убивце дракона, завжди оснащений потужними засобами вбивства, Ти, з Твоїм чутливим нюхом, що вистежує ворога в його найглибшому сховку, — схопи його нарешті своїми іклами, переверни його в пащі, двічі клацнувши зубами, й загризи його, задуши, перегризи йому горлянку!
Ні, Вітольде, я вірю в Тебе. Ти просто зачаровуєш його своїми магічними рухами, лестиш йому, гіпнотизуєш і знерухомлюєш у позі вічного ідола, яку йому приписуєш. Ну що ж, я буду в цьому Твоїм секундантом. Нумо посадовимо її на трон, пані докторову з Вільчої, — осанна, осанна, — і бититемо поклони. Нехай вона надимається, нехай вип’ячує білий живіт, лускає від пихи — пані докторова з Вільчої, одвічний ідол, пристань усіх наших прагнень, осанна, осанна…
Коли вона отак сидить — сп’яніла, вийшовши зі своїх берегів, з блакитними очима, які дивляться повз нас і нас не бачать, — давай проаналізуємо її обличчя, обміркуємо його вираз, опустимо зонд на дно цього незбагненного обличчя.
Кажеш, що це обличчя життя? Кажеш, що не тільки ми, розумніші й кращі, маємо право насміхатися з пані докторової, але й вона також має таке саме право на глузування, погорду й насміхання. Стаєш на бік нижчого супроти вищого. Намагаєшся скомпрометувати наші старання, ставлячи нам перед очі масивне тіло докторової і солідаризуючись з її тупим реготом. Стверджуєш, що захищаєш в її особі вітальність і біологію від абстракції, від нашої відірваності від життя. Якщо біологія, Вітольде, то це хіба що її сила інерції, якщо вітальність, то це хіба що її пасивна тяжка маса.
Але попереду біології йде думка, експеримент, творче відкриття. Це ми є войовничою біологією, біологією підкорення, це ми насправді вітальні.
Не смійся. Я знаю, про що Ти думаєш, якої Ти невисокої думки про наше життя. І мені це боляче. Порівнюєш його з життям докторової з Вільчої, яке видається Тобі реальнішим, міцніше закоріненим, тоді як ми літаємо попід хмарами, віддаємось у владу примарі під тиском сотень атмосфер нудьги, дистилюємо наші майже нікому не потрібні творіння. Нудьга, Вітольде, благодатна нудьга! Це наш високий аскетизм, який не дозволяє нам бути присутніми на звабливих святах життя, це непідкупність нашого смаку, наша присяга новим і невідомим стравам.
Дозволь на завершення у двох словах сказати Тобі, де б я хотів Тебе бачити, де Твоє справжнє місце і Твоя справжня позиція напоготові. В Тобі є матеріал на великого гуманіста. Чим же іншим є Твоя патологічна чутливість на антиномію, якщо не тугою за універсалізмом, за гуманізацією недолюдських обширів, за знесенням вузьких ідеологій та анексією їх на користь великої єдності. Не знаю, якими шляхами Ти дійдеш до цього, але думаю, що в цьому є позитивний сенс і санкція на Твої починання, які дотепер були цькуванням і триманням під прицілом звіра з отих півлюдських хащ.
Вітаю Тебе, Твій
Бруно Шульц
Першодрук:
»Studio” 1936, nr 7 [цей текст був опублікований разом із двома квазі-листами Вітольда Ґомбровича (1904—1969): List otwarty do Brunona Schulza i Do Brunona Schulza].