Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк

Уся ця багата й інтенсивна творчість, від самого початку готова і зріла, з найперших хвилин була натхненним звітом і свідченням зі світу глибинного релігійного досвіду. Погляд Кафки, раз і назавжди занурений у позабуттєвий, релігійний сенс існування, — з ніколи не заспокоєною допитливістю проникає у структуру, організацію, найглибші закони цієї прихованої дійсності, перетинає пограничні виміри, де людське життя поєднується з божественним існуванням. Він є співцем і прихильником божественних законів, співцем насправді дивним. Найбільший цинік і сатирик не зміг би змалювати цей світ у такій карикатурній деформації, у таких позірно компрометуючих й абсурдних формах. Величність божественних законів, за Кафкою, не може бути передана інакше, як силою людського заперечення. Ці закони є настільки позалюдські, настільки віддалені від будь-яких людських категорій, що мірою їхньої величі стає сила несприйняття, спротиву і стихійної критики, яку людина протиставляє цим високим інстанціям. Як же інакше могло би реагувати людське існування на узурпацію цієї влади, як не протестом, нерозумінням, нищівною критикою?

Такій нищівній критиці герой «Процесу» піддає всю організацію «судової влади» під час першого судового слухання. Він атакує її пристрасно, розгромлює з позірним успіхом, від ролі звинувачуваного переходить до ролі звинувачувача. Позірне жахання суду, його відступ і безпорадність, що демонструють повну невідповідність цієї сили людським категоріям, розпалюють зухвалість і реформаторський ентузіазм героя. Так реагує людське захоплення на вторгнення цієї влади, на конфронтацію з нею: підвищеною самооцінкою, отією античною hybris, котра є не причиною, а побічним продуктом Божого гніву. Юзеф К. відчуває себе в сотні разів вищим за суд, чиї можливі змови й махінації сприймає з відразою і презирством. Протиставляє їм державні інтереси, цивілізацію, роботу. Сміховинне засліплення! Уся його вищість і правота не захистять його перед невблаганним просуванням процесу, який втручається в його життя ніби понад тим всім. Відчуваючи щоразу щільніше стиснуте довкруг себе кільце процесу, Юзеф К. не перестає мріяти про те, що все-таки можна його обійти, жити поза його межами, обманює себе тим, що йому вдасться таємно щось виграти в суду за допомогою жінок, які, як переконаний Кафка, є посередницями між людським і божественним, або за допомогою художника-жебрака, який може мати вплив на суд. У такий спосіб Кафка таврує й нестримно висміює проблематичність і безнадійність людських поривань стосовно божественних законів.