Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 1938
- Язык: украинский
- Год: ДУХ І ЛІТЕРА
- ISBN: 978-966-378-265-2
- Переводчик: Віра Меньок
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк». Краткое содержание книги:
Книга адресована літературознавцям та філософам, а також широкому колу гуманітаріїв й усім, хто цікавиться культурою міжвоєнної доби.
_________________________
Поезія — це короткі поєднання сенсу між словами, несподіване відроджування первинних мітів.
Бруно Шульц, «Мітологізація дійсності»
* * *
Є змісти, ніби призначені нам, приготовані, що чекають на нас на самому вступі у життя. Так я у віці восьми років сприймав баладу Ґьоте з усією її метафізикою. Попри напівзрозумілу німецьку, я вловив, відчув сенс і, зворушений до глибини, плакав, коли мені мама її читала.
Такі образи становлять програму, визначають залізний капітал духу, даного нам дуже рано, у формі передчуттів і напівсвідомого досвіду. Гадаю, вся решта життя витрачається нами на те, щоби зінтерпретувати ці з'яви, переглянути їх у всьому змісті, який здобуваємо, провести крізь усі розпинання нашого інтелекту, на які нас вистачає. Ці ранні образи визначають мистцям межі їх творчості. Їхня творчість є дедукцією готових передумов. Потім вони вже не відкривають нічого нового, а тільки вчаться щоразу краще розуміти ще на вступі довірений їм секрет; їхня творчість є постійною екзегезою, коментарем до того єдиного вірша, що їм був заданий. Зрештою, мистецтво не розгадує цього секрету до кінця.
Бруно Шульц до Ст. І. Віткевича
* * *
Кафка напрочуд чітко бачить реалістичну поверхню дійсності, майже напам'ять знає її жестикуляції, всю зовнішню техніку подій та ситуацій з їхніми поєднаннями й переплетеннями, але все це для нього тільки нетривка шкіра без коріння, яку він знімає, наче делікатну паволоку, накладаючи на свій трансцендентний світ, трансплантуючи у свою реальність. Його ставлення до дійсності наскрізь іронічне, зрадливе, сповнене злої волі — ставлення престидижитатора до свого апарату.
Бруно Шульц, «Передмова до польського перекладу „Процесу” Франца Кафки»
У чому сенс цієї універсальної дезілюзії — не можу сказати. Але переконаний, що її не можна було би знести, якби вона не знаходила відшкодування в якомусь іншому вимірі. Нам якось вдається отримувати глибоке задоволення від такого вивільнення тканини дійсності, і нас зацікавлює таке банкрутство реальності.
Говорилося про деструкційні тенденції книжки. Можливо, що з огляду на певні усталені цінності — це так. Але мистецтво оперує у доморальній глибині, в пункті, де цінність є лише in status nascendi.
Мистецтво — як спонтанне висловлювання життя — ставить завдання перед етикою — не навпаки. Якби мистецтво мало лише підтверджувати те, що коли-небудь вже було усталене, — воно було б непотрібне. Його роль — бути зондом, запущеним у безіменне. Митець — це апарат, що реєструє процеси у глибині, де створюється цінність.
Деструкція? Але ж факт, що саме цей зміст став твором мистецтва, означає, що ми його схвалюємо, що наші спонтанні глибини висловилися на його користь.
До якого літературного роду належать «Цинамонові крамниці»? Як їх класифікувати? Вважаю «Крамниці» автобіографічною повістю. Не тільки тому, що вона написана від першої особи і що в ній можна віднайти певні події й переживання з дитинства автора. Це автобіографія, або, радше, духовна генеалогія, генеалогія kat’ exochen, позаяк являє духовний родовід аж до тієї глибини, де він криється в мітології, де губиться в мітичному маячінні. Я завжди відчував, що коріння індивідуального духу, котре сягає досить далеко вглиб, губиться в якомусь мітичному пристановищі. Це остаточне дно, поза яке вже неможливо вийти.
Подібну реалізацію цієї думки я знайшов пізніше в «Історіях Якова» Т. Манна, де вона розвинута в монументальному масштабі. Манн показує, як на дні всіх людських подій, якщо їх вилущити з оболонки часу й кількості, з’являються певні прасхеми, «історії», на підставі яких ці події формуються у багатьох відтвореннях. У Манна це біблійні історії, вічні міти Вавілонії та Єгипту. Я намагавсь у моєму скромнішому масштабі віднайти власну, приватну мітологію, власні «історії», власний мітичний родовід. Подібно до того, як античні виводили своїх предків з мітичних шлюбів із богами, я зробив спробу встановлення для себе якоїсь мітичної генерації предків, фіктивної родини, з якої виводжу свій справжній рід.
У певному сенсі ці «історії» для мене правдиві, репрезентують мою манеру життя, мою особливу долю. Домінантою цієї долі є глибока самотність, відокремленість від подій щоденного життя.
Самотність — це той чинник, який призводить до ферментації дійсності, до збовтування осаду постатей і кольорів.
Першодрук:
„Tygodnik Ilustrowany” 1935, nr 17 [текст є квазі-листом Шульца, написаним взимку з 1934 на 1935 рік; у цьому ж числі часопису було опубліковане інтерв’ю з ним Станіслава Іґнаци Віткевича — нарис, який був першою спробою інтерпретації графічних робіт автора з циклу Xięga Bałwochwalcza].
Перевидання, зокрема:
Bruno Schulz, Opowiadania…, s. 474—479 (текст Шульца) та s. 469—473 (текст Віткевича) [на тему знайомства Шульца з Віткевичем див. у Єжи Фіцовського: Bruno Schulz, Księga listów, s. 163].
Післямова до польського перекладу «Процесу» Франца Кафки
Лише кілька невеличких оповідань побачили світ за життя Кафки. Небувале почуття відповідальності, найвища релігійна міра, з якою він пов’язував свою творчість, не дозволяли йому зупинятися на жодному досягненні, наказували підкидати твір за твором його натхненній і щасливій творчості. Лише невелике коло приятелів уже тоді розуміли, що тут дозріває творець великого формату, котрий сягає остаточних завдань, береться за вирішення найглибших проблем існування. Творчість була для нього не самоціллю, а шляхом до здобуття найвищої істини, до віднайдення властивої життєвої дороги. Трагедією цієї долі є те, що життя, яке з відчайдушною пристрастю пнеться до світла віри, не знаходить її і втікає у темряву. Цим пояснюється заповіт передчасно померлого, в якому він прирікає на знищення весь свій літературний доробок. Макс Брод[2], котрого Франц Кафка призначив виконавцем свого заповіту, всупереч такій останній волі, вирішує опублікувати врятовану частину його літературної спадщини в низці томів, які визначають позицію Кафки поміж репрезентативними духами покоління.
2
Макс Брод (1884—1968) — німецькомовний чеський письменник, біограф Франца Кафки.