Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
— Я не належу до цього клубу і мене не обходить, що там діється.
— Одначе ви знаєте про подію, яку я маю на увазі? Міньяс, очевидно, не знав — чи, може, вдавав, що не знає.
— Слово честі, ні. Про що ви говорите? Вчора ввечері я був у гніздечку моєї подружки на Пігаль, я навідуюсь туди час від часу. Нікого не бачив, нічого не чув… Що сталося?
Чоловіки стояли внизу біля сходів біржі. Луїджі смикнув Міньяса за рукав.
— Ходімо в бар, — запропонував він, — вип'ємо чого-небудь, і я вам розповім цю пригоду.
Через кілька хвилин вони сиділи на високих сидіннях в одному з барів поблизу біржі, куди фінансисти після довгих торгів заходили, щоб прохолонути і по можливості узгодити свої дії на наступний день.
Луїджі відклав дві соломинки, через які потягував свій напій, секрет якого знав лише він один і який бармен готував під його безпосереднім наглядом, і почав розповідь:
— Так от, голубе, збори правління клубу були страшенно бурхливі. Вам, звичайно, відомо, що треба було вибрати нового голову, на місце якого претендували два кандидати.
— І цими двома кандидатами, — продовжив Міньяс, — були граф Мобан та мільярдер Максон? Це я знаю…
Луїджі надпив зі своєї склянки й, посміхаючись, вів далі:
— Але ви не знаєте, та й, утім, ніхто не знав, що тут ховається таємниця… Голубе мій, слухайте уважно, уявіть собі, що граф Мобан, добре нам знаний і з яким ми безліч разів зустрічалися, виявився не більше й не менше…
Звичайнісіньким злодієм, — докінчив Міньяс.
Але Луїджі заперечливо похитав головою.
— Якби ж то злодієм.
— Тоді вбивцею?
— Ще гірше.
— Луїджі, слово честі, я більше…
Перуанець обхопив руками коліна і застиг у цій позі, а потім холодно оголосив:
— Любий мій, граф Мобан виявився самим Фантомасом!
Міньяс аж підскочив на своєму сидінні.
— О! Хай йому чорт! — вигукнув він. — Що ви кажете?
Перуанець повторив:
— Я кажу, що граф Мобан, той самий граф Мобан, який швидко ввійшов у світську хроніку Парижа, зовсім не був благородного походження, як ми всі вважали. Граф Мобан насправді був Фантомасом, і славнозвісний Жюв, запеклий ворог цього генія злочинства, викрив його з допомогою свого нерозлучного друга, відомого журналіста Жерома Фандора.
Луїджі замовк на мить, а потім зайшовся сміхом:
— То що, Міньясе, не чекали подібного? А зараз я вам розповім щось більш сенсаційне…
Міньяс здавався зовсім ошелешеним.
— Тепер я зрозумів, — сказав він зрештою, — що не читати газет це просто безглуздя. Я довіряю вам у всьому й не сумніваюся, що так воно й було… Довідатися про це від вас, Луїджі, ще нічого… але від когось іншого було б для мене образливо… Як це могло трапитися? Граф Мобан виявився Фантомасом… Але ж весь Париж мав би говорити про цю подію?
— Весь Париж і говорить.
Міньяс на хвилю замовк. Він замислився, а потім промовив:
— Дійсно, біржа — це зовсім інший світ… Я міг би присягнутися, що там ніхто й не згадав про Фантомаса! Саме його ім'я збурює Париж, а біржа залишається спокійною. Ніхто й словом не обмовився про цю історію. Дивна все ж таки справа. Мобан виявився Фантомасом… Не можу цього збагнути. Міньяс справді був ошелешений. Його приятель зареготав.
— Ви не єдиний з-поміж членів жокей-клубу в прострації. Я зустрівся з Кеміном, ви ж знаєте товстого Кеміна, так от, він мені розповів, що вчорашнє вечірнє засідання було гнітючим, обстановка — наче в кімнаті, де лежить покійник. Подумайте лише: Фантомас зумів стати членом клубу, це ж ганьба для них… А потім, є ще й інше…
— А вибори? — перебив його Міньяс.
— Про вибори я нічого не знаю, але результат їхній тепер не викликає сумніву. Фантомас був суперником Максона, а що його викрито і він мусив зникнути, то тепер, при нинішньому стані речей, можна з великою певністю вважати, що переможе Максон… Як на мене, то я не сумніваюсь у його обранні. Ех, пощастило ж йому!
Луїджі саме промовляв ці слова, коли до них підійшов лисий і гладкий чоловік, дуже несимпатичний на вигляд; маленькі голубі очиці його весь час кліпали і ніколи не дивилися прямо в обличчя співрозмовникові. Про нього казали, що він має надзвичайний нюх на всякі сумнівні справи, з яких уміє вчасно вийти, діставши добрий зиск.
— О! Ви тут, — безцеремонно втрутився він, — відзначаєте сьогоднішні торги? А я втратив сорок п'ять тисяч франків на міді. Та Бог з ними, з грошима. Це дрібничка.
— Вам пощастило, — холодно сказав Міньяс.