Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
— До речі, — завершив Міньяс, — справа така вигідна, що ви, Картере, не можете знайти покупця, і це ви, хто знає всіх багачів. Ось чому ви знову прийшли до мене і намагаєтесь переконати, щоб я купив цю клініку.
Маклер згідливо усміхнувся.
— Ви завжди жартуєте, — сказав він. — З вами не можна серйозно розмовляти, пане Міньяс. Запевняю вас, що ви помиляєтесь. Справи в клініці не такі вже й погані. І я вживаю всіх можливих заходів. Подумайте лишень, така клініка разом з ім'ям Поля Дропа дечого важить, і зрештою…
— Перепрошую, — перебив його Міньяс, — але коли справи в клініці йдуть так блискуче, як ви кажете, то чому, я це вам вкотре повторюю, ви не продасте її комусь іншому? Як мені пригадується, ви збиралися випустити акції.
— А мені, — сказав Картере, — пригадується, пане Міньяс, що недавно ви вельми цікавилися клінікою. Ви говорили, що купили б її залюбки самі, щоб володіти нею одноособово, без співвласників.
Цього фінансист не міг заперечити.
— Все впирається в ціну, — сказав він, помовчавши. — Не буду твердити, що вважаю таке вкладення грошей невигідним, але зрозумійте, Картере, що нелегко зважитись на таку справу… Насамперед, яка буде продажна ціна?
— Шістсот тисяч франків.
Міньяс знизав плечима.
— Це не серйозно. Згоджуйтесь на п'ятсот тисяч.
Маклер трохи повагався, потім запитав:
— А за п'ятсот тисяч ви купите?
Міньяс відповів йому своїм звичним насмішкуватим тоном:
— Я не маю при собі таких грошей, але зрештою…
— Це треба владнати протягом тижня.
— Ви дуже швидкий, Картере.
— Справи є справи, пане Міньяс.
— Ну, не ви перший це сказали. То як, за п'ятсот тисяч франків ви продаєте?
— Якщо ви купуєте за цю ціну, пане Міньяс.
Грек на мить заплющив очі. Мабуть, підраховував зиск від оборудки, яку йому пропонували.
Картере був одним з тих ділків, що завжди були готові взятися за будь-яку операцію. Звідки він знав Поля Дропа? Ніхто цього не відав, у всякому випадку, хірург доручив йому продати клініку, тож він зразу подумав про Міньяса, який серед біржовиків користувався репутацією заповзятливого ділка, сміливого й завжди готового ризикувати.
Чи розумно вчинив Картере, звернувшися до Міньяса? Маклер з тривогою міркував над цим, бо продаж клініки мав принести йому великі комісійні.
Зрештою біржовик зважився:
— Гаразд. Я купую. За п'ятсот тисяч франків. Але, Картере, ні франка більше. Таке вас влаштовує?
Картере не мав часу на роздуми:
— Справа вирішена. Коли ми підписуємо купчу?
— Коли вам завгодно.
— Якщо так, то хоч зараз.
Вони сіли за маленький столик і звеліли офіціанту принести письмове приладдя. За десять хвилин Міньяс склав купчу.
— Можете заспокоїтись, — заявив він, простягаючи маклеру аркуш паперу, — я вказав в умовах продажу ціну «п'ятсот тисяч франків», і я призначаю оплату на наступний понеділок, у нас сьогодні теж понеділок, отож, як ви і хотіли, я заплачу в призначену вами годину, як тільки ви подаєте засвідчену в нотаря угоду.
Картере кинув швидкий погляд на аркуш і дбайливо вклав його в портмоне.
— Домовилися, і дозволю собі поздоровити вас, пане Міньяс. Запевняю, що ви уклали вигідну угоду.
Товстун і Луїджі підійшли до Міньяса.
— Ну що? — запитав Луїджі. — Скінчили змовлятися? Про що це ви торгуєтесь? Не хочете випити за моє здоров'я?
Міньяс підвівся.
— Ми вип'ємо зараз за процвітання моєї клініки! — оголосив фінансист.
Ті двоє дивилися на нього, не розуміючи, тож він пояснив:
— Отак, панове, я щойно купив клініку професора Дропа, про цю новину завтра говоритиме весь Париж. Я хочу зробити шалену рекламу!
III
ТРИВОГА ПОЛЯ ДРОПА
У цей час професор Поль Дроп був у себе вдома. Він стояв перед каміном і у кабінеті і грів змерзлі руки. Двері кабінету відчинилися й увійшла дуже гарна жінка, професорова дружина. Вона, видно, тільки-но вернулася з прогулянки верхи, на голові в неї ще був капелюшок, а на плечах горностаєва горжетка.
Лікар обернувся.
— Це ти, Амелі? Здрастуй! Чого тобі треба?
Запитав він нелюб'язно, мабуть, зустріч із нею була йому неприємна.
Однак Амелі Дроп, це, очевидно, анітрохи не збентежило. Вона глянула на чоловіка й сказала крижаним тоном:
— Мені потрібно дещо дізнатися, в іншому разі я б не дозволила собі появитися в твоєму кабінеті. Завтра ввечері ти йдеш, як завжди, на бенкет чи вечерятимеш удома?
У відповідь на це просте запитання Поль Дроп тупнув ногою.