Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Товстун здивувався:
— Пощастило? Ви вважаєте, що мені пощастило, коли я позбувся сорока п'яти тисяч франків?
— Але тим самим ви позбулися кількох ворогів.
Всі троє зареготали, і товстун продовжив:
— Ет! Не говорімо про щастя. Воно не існує для нас, біржовиків… Щастя, це щось недосяжне. Ви знаєте новину?
Луїджі та Міньяс запитали разом:
— Про Фантомаса, про справу Мобана й Максона?
Але товстун заперечно похитав головою:
— Йдеться не про Фантомаса, а про значно важливішу подію. Ви знаєте Коралеса?
— Якого? — запитав Міньяс.
— Племінника.
Запитання, мабуть, видалося смішним, бо Луїджі засміявся.
— Бідний хлопець, — промовив він, — от йому рішуче не щастить, ніколи він не буде самим собою. Оскільки його тітка дуже багата, вона затьмарює певним чином його особу. Кажуть не Коралес, а племінник Кончі Коралес…
— Казали, — поправив його товстун.
Міньяс здивувався:
— Як це, казали?.. Він що, вже більше не племінник своєї тітки?
Тут уже товстун засміявся:
— Хай йому грець! Так, він більше не її племінник, і в цьому йому пощастило, як мені здається… Він більше не її племінник, він — її спадкоємець.
Товстун оголосив цю новину тріумфальним тоном.
Міньяс, посміюючись, зауважив:
— Ох, відчуваю, що вам хотілося б опинитися на його місці.
Товстун не став цього заперечувати.
— Хай йому біс, а я б погодився. Знаєте ви, що Педро Коралес не мав ані су в кишені, а тепер завдяки тітці, яка залишила йому весь свій статок, ось-ось стане власником десяти мільйонів?
— Вона була молодою, його тітка?
— Коли вона померла?
— Сьогодні вранці.
— Де?
— Сьогодні вранці чи вчора ввечері, точно не знаю, я лише п’ятнадцять хвилин тому дізнався про цю новину… Смерть, між іншим, трохи дивна. Здається, бідна Конча Коралес була не так уже й хвора. Сказати коротко, через свій снобізм і щоб утерти носа приятелькам, вона вирішила лягти у фешенебельну клініку, здається, в Нейї, на авеню Мадрід.
— До хірурга Поля Дропа, — знову втрутився Міньяс. — Я знаю цю клініку, вона продається.
Товстун не звернув уваги на цю інформацію і провадив:
— Конча Коралес, як я вам уже казав, видужувала, за три дні вона мала встати, і тут на тобі: помирає. Мабуть, Педро затанцював від радощів!.. Правда, попереду ще похорон, але на ньому, чесне слово, він не сумуватиме!
Товстун так розреготався, що його величезний живіт заходив ходором.
— Ет, що вам сказати? І чому тільки я нікому не племінник? От не щастить!
Цієї миті двері бару розчинилися і зайшов більш ніж скромно вдягнутий відвідувач у зеленкуватому пальті, пом'ятому капелюсі, брудних рукавичках, брудних черевиках, забризканих грязюкою штанях. У руці він тримав парасольку, з якої скапували краплі води. Він окинув поглядом бар і метнувся до Міньяса.
— О, ви тут, пане Міньяс! — вигукнув він. — Я вас шукаю.
Підступивши до грецького фінансиста, сказав:
— Ви вчора рано покинули біржу, я ні в кого не міг дізнатися, де вас можна знайти. І якби мені не спало на гадку зайти сюди…
Він привітався з Луїджі. Міньяс відразу його відрекомендував:
— Пан Картере, маклер, вельми рекомендую. Береться за все. — І додав, загадково посміхнувшись. — Один з моїх друзів.
Маклер очевидно був дуже занепокоєний, тож уся його увага була звернена на Міньяса.
— Вас можна на хвилинку? — звернувся він до біржовика.
Міньяс зліз зі свого високого ослона.
— Хочете побалакати про якусь справу?
— Саме так.
Картере і грек відійшли на кілька кроків від стойки, маклер спитав:
— Що тепер нам робити?
Міньяс вдав, що нічого не розуміє.
— Як що? Що ви маєте на увазі?
Маклер викреслював щось на долівці вістряком мокрої парасольки.
— К бісу, пане Міньяс, ви добре знаєте, про що мова.
— Та ні, аж ніяк.
— Я питаю про ваші наміри щодо тієї справи, про яку я вам казав.
Міньяс посміхнувся.
— Так он ви про що! Дуже добре. Отже, ви хочете переговорити зі мною про ту клініку, що продається? Коли ви зайшли, ми саме згадували одну пацієнтку, яка щойно там померла. Ви ж знаєте, що для клініки це — найгірша реклама.
Міньяс засміявся із свого жарту, та стурбований маклер залишився незворушним.
— Ця справа дуже вигідна, — почав він, — клінікою досі погано керували, але я вас запевняю, що після того, як її так розкішно обладнано, вона стала вельми комфортабельною і, за доброго керування, може давати чималий прибуток. До речі…
Тут Картере замовк, бо Міньяс розреготався. І вже грек закінчив фразу маклера.