Поріг безсмертя

— Проте живий син небіжчика, і він…

— А ви хіба довірена особа Маріо Браго?

— Я адвокат сеньйори де Ліма. Її син неповнолітній, отже…

— А ви знаєте думку цього хлопця? Ви говорили з ним?

— Він майже дитина. Йому лише шістнадцять років…

— Ви розмовляли з ним? — різко урвав мене Боннард.

— Не розмовляв… але…

— То раджу вам із цього почати. Щиро раджу. Ви тільки марнуєте свій і мій час. Всього найкращого!

Професор сів у крісло. Однак я не відступався.

— Даруйте, сеньйоре професоре, але зараз мене не цікавлять ні заповіт Хосе Браго, ані сама спадщина.

— А що ж?

— Чи можу я говорити відверто?

Боннард стенув плечима.

— Це вже ваша справа.

— Бачите, сеньйоре професоре, для спільної користі годилося б з'ясувати деякі питання…

— Ви хочете зі мною сторгуватися?

— Аж ніяк. Я маю на увазі не мою клієнтку, а самого себе. Від того, як розв'яжуться ці питання, залежить, чи поведу я справу далі. Я не люблю вести справ, що пахнуть криміналом, — скінчив я повільно, уважно дивлячись на Боннарда.

Мені здалося, що по Боннардовому обличчю майнула тінь.

— Що ви маєте на гадці? — запитав він різко, підвищивши голос.

— Є підозра, що Хосе Браго помер не своєю смертю…

Я був готовий до гострої відповіді і навіть пошкодував, що зайшов так далеко, але, на. мій подив, Боннард тільки спитав:

— А що ви розумієте під словами «помер не своєю смертю»?

— Смертю, до якої спричинилися зовнішні причини… Певна зовнішня дія… — почав я, повільно цідячи слова, але Боннард не дав мені закінчити.

— Отже, ви хочете звинуватити нас у вбивстві?

— Цього я не сказав. Мене тільки цікавить авторитетне підтвердження, чи методи лікування, скажімо, деякі з них, не могли прискорити смерті Браго?

— Як вам відомо, Браго помер від злоякісної пухлини в мозку. Що ж до методів лікування — ми не можемо ні в чому собі дорікнути. Ми зробили все, що було в наших силах, аби ©рятувати його. В матеріалах, які стосуються спадщини, є повна документація процесу лікування. Зверніться до суду з проханням допустити вас до неї.

— Моя клієнтка має підозри, і, за її словами, небезпідставні, що над Браго експериментували.

— Он як — шантаж? Не сподівався цього від вас, сеньйоре адвокате!

— Ні. Я хотів лише почути з ваших уст відповідь на моє запитання. Це не шантаж, а радше вияв довіри.

— А чи могли ви чекати від мене чогось іншого, крім заперечення? І чи можете ви на цій підставі зробити якісь висновки? Що ж до шантажу — то в мене доволі чисте сумління, аби просити вас піти з мого кабінету.

— Стривайте, сеньйоре професоре!

Проте Боннард уже натиснув кнопку край письмового столу.

На порозі з'явилася та сама дівчина в білому халаті.

— Проведіть, будь ласка, цього сеньйора до виходу і… спустіть зі сходів, — докінчив він з уїдливою чемністю.

Певна річ, дівчина не мала наміру виконати наказ свого шефа буквально, проте я полегшено зітхнув тільки тоді, коли сів за кермо. Я палю рідко, але цього разу заходився нервово шукати цигарок. Я був злий на себе і Долорес де Ліма. Відчуття приниження поглиблювала свідомість того, що Бон-нард справді міг узяти мене за шантажиста.

Невже професор так зрозумів мої слова про можливість експериментів? У цьому я не був певний. Проте чи змінювало це хоч трохи ситуацію? Ні, таки, мабуть, доведеться покинути справу про спадщину Браго!

З другого боку, я так розсердився на Боннарда, що був би радий знайти факти й докази, які б свідчили проти нього. Сеньйора де Ліма, звичайно, висмоктала з пальця звинувачення в убивстві, але в такій науково-дослідній установі, як інститут Бурта, випробування нових лікувальних методів, особливо тоді, коли там ще було лікарняно-санаторне відділення, стояло на порядку денному. А такі випробування дуже просто кваліфікувати як експерименти.