Користь незавершених справ

— Що?! Як це — наставницею? Вона ж… І ти… — я ніяк не могла підібрати потрібних слів. — Ви обидва нічого мені не сказали!

— Ну… Твоїй бабусі, певно, здавалося, що це очевидно — я постійно бував у вас вдома, спілкувався з нею, і це зовсім не було таємницею, до того ж я сильний характерник, вона ж була могутньою відьмою… Я почав навчатися у неї, коли мені було чотирнадцять, а тобі.. дванадцять, здається?

— Одинадцять, — з посмішкою виправила я. — Я ж на три роки молодша за тебе.

Як не дивно, звістка про те, що Кір — учень бабусі, мене не розізлила і не засмутила. Вони не намагалися приховувати це від мене, просто я була достатньо неуважною, щоб нічого не помічати. У той час, коли чарівний світ почав у повній мірі відкриватися мені, книги і артефакти, що зберігалися вдома, цікавили мене набагато більше, ніж те, як друг проводить час, коли я зайнята. Навпаки, я раптом відчула, як ще одна непомітна прозора ниточка поєднала мене з ним. Цих ниточок і без того було безліч — ми і справді були кращими друзями, тож довелося б довго перелічувати, скільки у нас спільних секретів, витівок, бійок… Так, і таке траплялося!

— То що, вважаєш, бабуся залишила нам підказки? — повернулася я до теми розмови.

— Я майже у цьому впевнений. Я знаю про одне сховище, де зберігалися її найцінніші артефакти. Одного разу Анастасія сказала мені, що про нього не знає ніхто у цьому домі. А я — знаю. І зможу показати тобі, - Кір провокаційно посміхнувся, і я зрозуміла, що програла. Мене просто замучить цікавість, якщо я відмовлюсь. Якою б я не була поміркованою і обачною, все ж іноді, досить рідко, треба сказати, але все ж таки в мені прокидалися родинні гени, і у цей час я могла зробити будь-яку дурницю. І авантюра, на яку я зараз погоджувалася, без усяких сумнівів, саме дурницею і була.