Користь незавершених справ
- Автор: Блохіна Марина
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Користь незавершених справ». Краткое содержание книги:
Врятуватися від посталого мерця? Зроблено. Вдертися до родового маєтку, з якого молоду відьму вигнала рідна мати? Легко! Розгадати таємницю бабусиної могутності, провести непередбачуваний і небезпечний обряд, піти вночі на кладовище, яке так і кишить різною нечистю? Раз плюнути! Що значать ці небезпеки для двох впевнених у собі, азартних і сильних чаклунів?
Але що, як у цей неперевершений план втрутиться інша магія, непідвласна жодній живій чи мертвій душі — кохання?..
— Стривай… На огорожу накладені чари, і я зовсім не заздрю тому, хто на них наразиться. Але, на щастя, з тобою зараз є неперевершений майстер з нейтралізації чар, який може розвіяти заклинання, — Кір дозволив собі самовпевнену усмішку, але я анітрохи не образилася, бо друг мав повне право на подібну зухвалість — все ж таки він дійсно був майстром своєї справи.
— Ну, тоді давай, розвіюй, — дозволила я, відходячи у сторону, щоб не заважати. Взагалі-то, якщо зовсім на чистоту, то я і сама без особливих складнощів впоралася б з цією проблемою, але якщо це бажає зробити хто-небудь інший — то прапор йому в руки.
Кір возився над чарами хвилин п’ять, не більше. Досить швидко, варто відмітити. Після цих його маніпуляцій ми вже без будь-яких перешкод змогли перелізти через паркан і швидко, маленькими перебіжками, дістатися старої яблуні.
Я лізла першою, тому що треба було ще й відчинити вікно, замкнене зсередини, особливим словом-відмичкою, яке я вигадала, щоб будь-коли забиратися до себе у кімнату таким способом.
— Калиновий цвіт, — прошепотіла я, направивши вказівний палець на вікно. Трохи поскрипівши у роздумах, воно все ж таки відчинилося, ледве не вдаривши мене при цьому по носі. Не дуже граціозно перелізши через підвіконня у приміщення, я спершу озирнулася по сторонам, очікуючи побачити голі стіни і чималенький шар пилюки, але мене чекала несподіванка. І я не можу сказати, що вона була приємною.
Невелика кімната, що ще так недавно була моєю, тепер перетворилася на якийсь дивний гібрид складу усілякого мотлоху і лабораторії. Гарні шпалери, які я так довго підбирала, тепер були вкриті плямами кіптяви і якимись жахливими розводами блідувато-рожевого і зеленого кольору, а туалетний столик з темного дерева, подарований мені на вісімнадцятиріччя, тепер був завалений коробками і старими іграшками.
Поки я роздивлялася весь той кошмар, що родичі встигли зробити з мого помешкання, Кір встиг залізти в кімнату і тепер вже визирав з-за дверей у коридор.
— Яро! Досить вже хандрити! Ти забула, навіщо ми сюди прийшли? Давай… — друг говорив пошепки, але від цього голос зовсім не ставав біднішим на інтонації, і я легко могла розрізнити в ньому азарт, співчуття і саму крапельку роздратування.
— Гаразд, я вже йду, — я в останній раз кинула сумний погляд на стіни кімнати, у якій прожила майже все своє життя, виключаючи останні півтора місяці, і перша вислизнула у коридор.
Всього два швидких кроки, декілька коворотів ключа, що стирчав у замку — і ми з Кіром вже у кімнати навпроти. А ость там, як не дивно, все залишилося у точнісінько такому ж вигляді, як і при житті прабабусі. На якусь мить мені навіть стало трішечки заздрісно — як так, мою кімнату перетворили на казна-що, а ось її залишили без змін.
Взагалі-то, за звичаями, у помешканні померлої відьми оселялася та, що унаслідувала її силу, а так як власницею Старого Черепка була Анастасія, то я зараз могла би з легкістю заявити, що ніхто не має права не те що виганяти мене, але й взагалі вказувати мені, що робити. Але тоді, на жаль, я цього не знала, а пізніше щось змінювати вже, здається, не було сенсу.
— Ну що, почнемо? — Кір з ентузіазмом потер руки і пішов прямісінько до ліжка з чудовою різьбленою спинкою. — Ти поки що роздивись усе інше. Шухляди там, на столі речі переглянь…
— Ну добре… — Чесно кажучи, мені було трохи ніяково фактично ритися у речах рідної бабусі, нехай та і померла, але водночас з тим я розуміла, що заради порятунку власного життя була здатна ще й не на таке.
Так… З чого б почати? Мабуть, дійсно, з шухляд. Я підійшла до шафи і обережно відкрила дверцята, все-таки трохи побоюючись, що мене зараз вб’є якесь капосне заклинання, накладене на речі.
Але ні, нічого подібного не сталося, і я з полегшеним зітханням взялася за справу. Полички з одягом я лише мигцем проглянула, не вважаючи за потрібне копирсатися у чужій нижній білизні, а ось на книжкових полицях зупинилася надовше. Книги тут були, варто сказати, вельми цікаві. Один лише том «Звернення до богів: переваги й недоліки» ввігнав мене у ступор. Невже… Невже мої здогадки підтверджуються, і хтось з наших предків і справді просив силу в бога?
Так, саме так! Бабуся була достатньо мудрою, щоб здогадатися про це. Мабуть, вона просто не встигла сказати мені, як позбавитися цього «дару»! Ну нічого, нічого, ми впораємося. Викличемо її дух ритуалом і вона… Вона допоможе!
Ця думка настільки захопила і обрадувала мене, що руки затремтіли, і по волоссі знову, вже у черговий раз, пробігли іскри магії. Як же невчасно! Ось тільки у Черепку магії не вистачало!