Користь незавершених справ
- Автор: Блохіна Марина
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Користь незавершених справ». Краткое содержание книги:
Врятуватися від посталого мерця? Зроблено. Вдертися до родового маєтку, з якого молоду відьму вигнала рідна мати? Легко! Розгадати таємницю бабусиної могутності, провести непередбачуваний і небезпечний обряд, піти вночі на кладовище, яке так і кишить різною нечистю? Раз плюнути! Що значать ці небезпеки для двох впевнених у собі, азартних і сильних чаклунів?
Але що, як у цей неперевершений план втрутиться інша магія, непідвласна жодній живій чи мертвій душі — кохання?..
— Ти правий. Якісь особливі приготування для нього потрібні? Ну там, не їсти після обіду, пити тільки настоянку папороті, натертися слиною вовкулаки… Ні? От і чудово.
Я все ще пам’ятала, як на третьому курсі академії ми проводили обряд з ловлі та підкорення вовкулак. Взагалі-то, нічого такого прямо складного у ньому не було — всього лиш розпалити багаття і пострибати навколо нього, вистукуючи на бубні особливу мелодію курячою кісткою. Але для того, щоб усе це спрацювало, потрібно було цілий день проходити, з голови до ніг обмазаною слиною цього ж вовкулаки. Приємного, чесно кажучи, малувато.
— Я буду тобі допомагати, так що нічого страшного не станеться. Він простий: запам’ятаєш декілька слів, запалиш свічки, я розсиплю крупу, і все. В Англії, звичайно, використовують не гречку, а вівсяне зерно, але я вважаю, в нашому випадку покійниця швидше відізветься саме на гречку.
— Е-е… Ну, якщо ти так думаєш, то звісно… — чесно кажучи, я ніколи не відходила від правил проведення обрядів, і якщо було сказано, що потрібно одне, я б нізащо не стала замінювати його на інше навіть за крайньої необхідності. В школі, а згодом і в Академії нам розказували чимало моторошних історій про тих чаклунів і відьом, які, загордившись, починали вважати себе модернізаторами чи там науковцями і міняли ритуали як заманеться, а потім магія, неправильно використана, починала змінювати вже їх.
Але я все ж таки сподіваюсь на професіоналізм і кваліфікацію Кіра, і, думаю, переживу цей ритуал. Не дарма ж він отримав Червоний диплом у Академії, з блиском закінчив аспірантуру і півтора роки пробув на стажуванні у Англії. А Велика Британія — це вже рівень! Звідти виходять всі найкращі чаклуни, які час від часу докорінно змінюють наше уявлення про магію.
Ось, наприклад, два-три століття тому відбулася магічна революція — перехід від обрядів і ритуалів до чар і заклинань. Раніше ними майже не користувались, дрімучі маги навіть думали, що без допоміжних артефактів магія не діє.
Але декілька англійських науковців, Стоун і Уотсон, зібравши I Магічний з’їзд, довели, що безпаличкова, безпосохова, та й взагалі безартефактна магія можлива. Звісно, повністю відмовитися від обрядів не вдалося, адже вони часто підсилюють і примножують сили того, хто чаклує, та тепер все ж таки магія набагато доступніша, ніж у дев’ятнадцятому столітті.
— Кір… А тепер скажи мені, будь ласка, ось що… Якщо чаклувати будемо вночі, навіщо ти прийшов до мене о шостій годині ранку? — я сердито вперла руки у боки, готова у кожний момент вперіщити одному надокучливому хлопцю по макітрі.
— У нас ще є справи на день. Ритуал ритуалом, але ми повинні хоча б щось спробувати дізнатися власними силами. І саме тому ми їдемо в Старий черепок.
Старий черепок — назва нашого маєтку за містом. Взагалі-то він зовсім не старий, будівля постійно підтримується магією і чудовими майстрами з ремонту. На власну домівку моя мати грошей не жаліє, на відміну від доньки. Можливо, назва не зовсім поетична чи велична, але іншої у цього дому вже не буде. «Старий черепок» колись був шинком, яким володіли мої предки, але пізніше став родинним гніздом.
— Що? Ні, нікуди ми не їдемо! Ти забув, мене вигнали з дому! Мати мене навіть на поріг не пустить…
— Невже це так серйозно? І вона навіть не залишила умови повернення?
Ну звісно. Умова повернення. Повністю відлучити від родинного маєтку члена сім’ї не можна, треба обов’язково залишити один, хоча б зовсім примарний шанс на повернення. І мама його залишила…
— Ця умова нездійсненна, так що можеш вважати, що її немає, - я нервово повела плечем, намагаючись забути, з якою усмішкою, презирством мені оголосили її, ніби точно знаючи, що це не більше, ніж пуста формальність, яка нічого не змінить.
— Та кажи вже! Зрозумій, ми не маємо права випустити цей шанс. Можеш називати це як хочеш: безумством, затьмаренням розуму, інтуїцією, але я точно знаю, що ми маємо сьогодні бути у Черепку.
Інтуїції Кіра я довіряла, і точно знала, що вона не підводить, але від цього розуміння легше не ставало. А все ж… Може, друг зможе вигадати, як обійти умову…
— Добре, як знаєш. Для того, щоб повернутися додому, я маю побратися з кимось. Тепер ти розумієш, що нічого не вийде?
— Що? Чого ж це не вийде? Навпаки, все стає куди простішим. Навіть дивно, що твоя мати виставила таку просту умову. Навіть не вийти заміж, просто побратися… Легшого й не придумаєш. Та при достатньому бажанні ти могла б зробити це у той же день, як залишилася без ліцензії…
— Ні, не могла б… — мій голос звучав дуже тихо, мені було ніяково признаватися у цьому другові. — Сила накладає свій відбиток на усе моє життя. Ти ж знаєш, кому багато дано, з того багато і вимагається…