Користь незавершених справ
- Автор: Блохіна Марина
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Користь незавершених справ». Краткое содержание книги:
Врятуватися від посталого мерця? Зроблено. Вдертися до родового маєтку, з якого молоду відьму вигнала рідна мати? Легко! Розгадати таємницю бабусиної могутності, провести непередбачуваний і небезпечний обряд, піти вночі на кладовище, яке так і кишить різною нечистю? Раз плюнути! Що значать ці небезпеки для двох впевнених у собі, азартних і сильних чаклунів?
Але що, як у цей неперевершений план втрутиться інша магія, непідвласна жодній живій чи мертвій душі — кохання?..
Я, як була, у одній піжамі з намальованими на ній маленькими зеленими відьмами на мітлах, прошкандибала до дверей, по дорозі декілька разів привітавшись зі стінами, а один раз — навіть з підлогою, коли перечепилась об нерозібрану коробку з речами, яка стояла тут з самого переїзду.
Я — сова. Вставати рано вранці для мене — справжній кошмар, і без горнятка міцної кави я не можу прокинутися до самого обіду. Та це, взагалі-то, й не дивно для таких як я — більшість ритуалів проводиться вночі, і з роками у старих родах відьом почав вироблятися якийсь ген, чи що… Не знаю, як це називається, але саме через цю спадковість я ніколи не можу заснути раніше дванадцятої ночі.
Підійшовши до дверей, я ще декілька хвилин провозилася з поламаним замком, який постійно заїдав і не хотів випускати мене з квартири. Скоріш за все, він просто заржавів, і я навіть знала, яке заклинання могло б допомогти у цьому випадку, але… Ця клята ліцензія, точніше, її відсутність не давали мені зробити хоч що-небудь. Ні, можна було, звичайно, скористатися простішим способом — викликати майстра, але в мене не було на це грошей, адже моя родина не тільки вигнала мене з маєтку, а ще й залишила без коштів, які раніше мені щомісяця виділялися.
Поки я копирсалася в замку, людина по той бік дверей ледве не підстрибувала і кожні десять секунд починала знову тарабанити. Я знала, хто там стоїть — варіантів було не так і багато, але навіщо приходити так рано? Я ще не прокинулася, не випила кави, не одяглася…
Я уявила собі, як я виглядаю, і скривилася. Ні, коса по пояс — це, звичайно, красиво, але хто б тільки знав, як важко розплутати вранці хвилясте густе волосся! І майже всі мені казали, що коротка стрижка підійде мені набагато більше, і мороки з нею менше, але я все одно вперто продовжувала видирати цілі пасма волосся кожного дня, лиш би не переступати поріг перукарні. Так кардинально змінювати свій образ було відверто страшно, тому у найближчий час я і не збиралася цього робити.
Нарешті замок здався, і я змогла без перешкод відкрити двері, за якими — хто б сумнівався — стояв Кір. Бадьорий, веселий, з великою картонною коробкою у руках.
— Доброго ранку! Я бачу, ти вже прокинулась? — ледве не проспівав він.
— Я не впевнена, що він добрий… Може, пройдеш? Не варто стояти на порозі.
Я швидко зачинила за Кіром двері і, всадивши друга на кухні, гордо пішла у ванну. В цей раз я постаралася не затягувати водні процедури, і вже через двадцять хвилин, вмита, одягнена і навіть причесана, зайшла на кухню. А там мене чекав приємний сюрприз — величезна чашка кави і печиво, вочевидь, знайдене десь у кутку буфета.
— Дякую! Ті мене просто рятуєш! — я вгризлася зубами у підсушене часом печиво, яке ще не встигло стати зовсім неїстівним, і запила цей сумнівний продукт чудово звареною кавою. Ех, і чому я так не вмію? В мене завжди вона чи википала, чи не хотіла підніматися, і результат виходив відповідним. — Що це за коробка? — вона все ще стояла на столі — новенька, з коричневого картону, з кожної сторони обліплена скотчем.
— О-о… Добре, що ти запитала. Це не просто коробка, це — ключ до нашого ребусу, — Кір хвастливо поплескав долонею по картонній поверхні. Я у відповідь тільки скептично підняла брів, не забуваючи про сніданок. Часу в мене зовсім небагато — знаючи характер друга, зараз він мене потягне кудись у саме пекло, по якійсь ну от зовсім невідкладній справі.
— Ти питаєш що там? Ну, багато чого, взагалі… Свічки, мило, гречка, мотузка….
— Ми готуємося до апокаліпсису? — ледве не поперхнувшись кавою, запитала я.
— Та ні, дурненька! Це для ритуалу. Коли я був на стажуванні в Англії, ми декілька разів використовували його як раз у подібних випадках. Правда, тоді часу залишалося значно більше… Але повинен попередити, тобі доведеться чаклувати, а значить, переступити закон. І здійснити це буде зовсім непросто, і, не хочу тебе лякати, але навіть небезпечно…. Ти готова до цього?
— Ти кажеш так, ніби в мене є вибір, — пробурчала я. Звісно, перспектива проводити незрозумілий і не дуже безпечний ритуал мене не радувала, але й інших варіантів не було.
— Правильно, немає… Так, перейдемо до справи. Ритуал проведемо сьогодні вночі — Марс і Венера стоять у сприятливих точках, до того ж місяць старий… Для виклику мертвих умови майже ідеальні.
— Стій… Перед тим, як я погоджусь на це безумство, ти не міг би мені пояснити, що саме це нам дасть?
— Ми викличемо дух Анастасії Черепко. Як думаєш, що це нам дасть? Та вона ж просто розповість нам, яку справу залишила, і нам не доведеться бігати по всьому місту, або навіть за його межами, у пошуках того, не знаю чого.