"Веста" не знає пощади
- Автор: Козакевич Микола
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «"Веста" не знає пощади». Краткое содержание книги:
Добре замаскована банда старається вивезти за кордон якнайбільше коштовностей.
Таємничий жорстокий ворог нещадно розправляється з усіма, хто може навести на слід злочинців. Молоді працівники міліції, яким доводиться стикатися з багатьма несподіванками, натрапляють на цей слід, долаючи перешкоди, розплутують його і викривають банду.
— Вперше бачу, — буркнув Стонка.
— Он як? Уперше бачиш? — мов фурія кинулась до нього Вероніка Галка. — А де були твої очі, виродку, як той безбожник, той бандит, мій колишній чоловік ударив мене, коли ви саме змовлялися рішити капітана? Га?!
— Пане комісар, я ніколи не бачив цієї жінки, — вперто повторював Стонка.
— Ну, чули ви таке? Не бачив мене! Може, ти й мого чоловіка, хай він пропаде, не бачив? Може, то я тобі обіцяла десять годинників, коли ти рішиш капітана?
— Мовчи, стара к…! — раптом гаркнув Стонка і кинувся до Вероніки.
— Стій! — різко вигукнув Завірюха, вдаривши кулаком по столу. Стонка зупинився.
— Сядь на місце. А ви, будь ласка, розповідайте все по порядку.
І Вероніка Галка почала свою розповідь, яку раз у раз переривали то приступи плачу, то несамовита лють проти свого колишнього чоловіка та його спільника. Вона двічі бачила цього бандита у Мінську Мазовецькому, куди той приїжджав разом з Яном Галкою. Приїхавши вдруге, вони так довго пили і розмовляли, що втомлена жінка заснула сидячи.
— Не знаю, чи довго я дрімала, та коли прокинулась, то побачила, як мій старий дає цьому бандитові мундштучок, отакий самий, як у вас, пане капітан, на столі. Дає і повчає: “Покажеш йому непомітно цей мундштучок, а він спитає, звідки у тебе такий гарний мундштучок і попросить, щоб ти дав йому подивитися. Ти дай і поясни, що це тобі родич прислав з закордону. Він запитає, з якої країни, а ти скажи, що з тієї, де кажуть “Guten Tag”. “І це все?” — допитувався оцей, крутячи мундштучок у лапах. — “Усе, — сказав Галка. — Тоді він дасть тобі “копито з зернятами”. Я не знала, пане капітан, що то за копито, в якому бувають зернята, але як старий запитав його, чи вміє стріляти з копита, то я догадалася, що то по-їхньому револьвер… Тоді я почала прислухатися, щоб почути, проти кого вони змовляються, бо, правду кажучи, я найбільше боялася, що мій старий задумує щось страшне проти Теося… — “А як я того “бляхаря” пізнаю?” — запитує оцей, пане комісар. — “Завірюха його прізвище, — відповідає мій старий. — Покажемо його тобі кілька разів, він часто буває у свого приятеля на Сольцю і завжди вечорами. Місце добре, відлюдне. Ніхто нічого не помітить…” А цей ще й вихвалявся: “Ну, мені не вперше”. Отак я довідалася, що то на вас, пане капітан, готували замах.
— І тоді ви подзвонили мені вперше? — запитав капітан, хоч майже все він уже знав з попередніх допитів Вероніки Галки.
— Ні, пане капітан. Усе це було за день до того, як на вас напали у квартирі Ремів. А я дзвонила пізніше.
— А оцей Владислав Стонка брав участь у нападі на мене в квартирі Ремів?
— Ні, — відповіла Вероніка. — Там був тільки мій чоловік і ще один мужчина, такий елегантний, з сивим волоссям. Я його не знаю.
— Але ж ваш чоловік мав бути в той час у Гданську, — зауважив капітан.
— От бачите, пане комісар, баба бреше, не інакше! — втрутився Стонка. — Чоловік був у Гданську, а вона вигадує, ніби він мене в Мінську Мазовецькому горілкою частував і намовляв до якоїсь темної справи!
— Мовчи, антихрист! — Вероніка Галка не могла спокійно дивитися на бандита. — Мій колишній чоловік, я вже казала, пане капітан, має гроші і, коли треба, літаками літає. Вранці прилітав з Гданська, а після обіду знову летів. Сам хвалився мені, що він тепер наче лорд — тільки іропланами подорожує.
Завірюха вже знав, що свідчення Вероніки повністю підтверджуються розкладом маршрутів пасажирських літаків. На нього напали об 11 годині 45 хвилин, тобто через гри години після прибуття літака з Гданська і за п’ять годин до відльоту з Варшави на Узбережжя. До того ж хорунжий Барський у списках пасажирів, що летіли саме у ті дні, знайшов і прізвище Яна Галки — воно повторювалось кілька разів.
— Тепер розкажіть, як ви опинилися в квартирі Рема в той день, коли на мене був напад.
— Оцей спитав Галку, чи можна вже завтра взяти “копито з зернятами”. Так поспішав, ірод. Але мій старий відповів, що ні, бо вони будуть зайняті об одинадцятій годині на Новогродській. Тому я й пішла, пане комісар, щоб підглянути, що вони робитимуть на Новогродській — все за Теося боялась… Я бачила, як прийшли ви, пане капітан, а потім приїхали таксі мій старий з тим чоловіком. Коли вони увійшли в браму, я обережно рушила за ними.
— Добре, далі я вже все знаю. А коли ви бачили Стонку вдруге?
— Вдруге я побачила його, здається, минулої середи. Так, саме в середу, бо в цей же день я виїхала з Мінська Мазовецького і ховалась у своєї знайомої. Галка вчинив страшенний скандал, коли я не пускала його ночувати, і навіть побив мене… — У голосі Вероніки знов забриніли сльози. — І якраз тоді, коли негідник бив мене, прийшов оцей Стонка. Жодним словом не заступився, ще й сміявся, як я плакала. А потім каже, що йому вже набридло стовбичити вечорами на тому Сольцю, що ви, пане капітан, до свого приятеля зовсім не їздите. А Галка йому: “Потерпи. Сьогодні буде. Дзвонив йому той старий, що хоче побачитися”. Отоді я подзвонила вам.