"Веста" не знає пощади
- Автор: Козакевич Микола
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «"Веста" не знає пощади». Краткое содержание книги:
Добре замаскована банда старається вивезти за кордон якнайбільше коштовностей.
Таємничий жорстокий ворог нещадно розправляється з усіма, хто може навести на слід злочинців. Молоді працівники міліції, яким доводиться стикатися з багатьма несподіванками, натрапляють на цей слід, долаючи перешкоди, розплутують його і викривають банду.
— Може, їх стривожила звістка про арешт Вероніки Галки або допит вдови Чорної Ручки?
— Можливо, — непевно відповів капітан.
Запала тиша. Тільки через відчинені вікна вривалися голоси життя, яке вирувало на вулиці міста. Перший порушив мовчанку Недєльський:
— А той міліціонер… — почав він і обірвав, побачивши гримасу на обличчі Завірюхи.
— Дурниці. Не було ніякого міліціонера. Я перевіряв уже в Отвоцьку і в господарському відділі. Ніхто, звичайно, Чорну Ручку не арештовував, ніяка міліція не відбирала у Товстого Казека дорогоцінного каменя. Бандити пограбували скупника, налякавши його першим-ліпшим посвідченням. Зверни увагу на те, що мнимий міліціонер був у цивільному. Переляканий Казек не запам’ятав їх — це я готовий пробачити йому. Але ж бестія проґавив і не записав номер машини! Та ще й ота плутанина з кольорами! “Блакитніша”… — сердито передражнив він. — Наче змовилися ще більше заплутати те, що й без них заплутано! Ти що — збожеволів?
Останній вигук стосувався сержанта, який раптом крикнув, зірвався з місця, схопив капітана за плечі і кілька разів крутнув, мов дзиґу.
— Ура! — гукнув сержант-магістр, плескаючи в долоні. — Отепер уже справді “ура”! Ох, товаришу каштан, який же я був дурень!
— 3 цим можна погодитись, але чому ти говориш у минулому часі? — буркнув капітан, потираючи передпліччя.
— Коли я бігав по майстернях, які обслуговують машини, то мені казали, що брат Мирослава Згожельського теж має автомобіль тієї самої марки. Тільки…
— Якого кольору? — перебив його Завірюха, вмить оцінивши, які перспективи відкриває перед слідством повідомлення Недєльського.
— Блакитний. Сіро-блакитний. Я сам бачив його сьогодні, коли робили обшук у гаражі. Тільки, — додав він винувато, — я не догадався звернути увагу на її шини. Але ж це можна поправити!
Втома, голод — усе відійшло на другий план. Завірюха, повністю захоплений новим слідом, зосередивши на ньому всю свою увагу, здавалося, зовсім забув про Недєльського. Капітан побіг до телефону.
— Оперативний? Слухайте, дослідіть шини в автомобілі Генрика Згожельського, що стоїть у гаражі біля будинку на вулиці Вєжбовій…
Комісяк, певно, відчув у голосі капітана щось особливе, бо на цей раз навіть не намагався протестувати.
— Звичайно, обшукати всю машину, — давав Завірюха вказівки. — Власник у нас, арештований.
Потім капітан подзвонив у Бюро імпорту точних приладів. Робочий день уже закінчився, але Ковальський, на щастя, не пішов. Сержант чув частину розмови і довідався, що капітан просить Ковальського встановити, що робив у Бюро в такий-то день, між дев’ятою і дванадцятою годинами заступник директора Згожельський.
— Зрозуміло, пане Ковальський, що всього цього ви не можете пам’ятати, але постарайтеся пригадати. Може, щось записано у вашому календарі або в пана Згожельського чи його секретарки… Подзвоніть мені, будь ласка, я ще годину буду в міліції.
Тільки після цих двох телефонних розмов капітан звернувся до сержанта:
— У тебе були якісь плани на сьогоднішній вечір?
Замість відповіді Недєльський спитав, що йому треба робити. Капітан підійшов до сержанта і поплескав його по плечу:
— Займись перевіркою алібі автомобіля інженера. На жаль, цього не можна відкладати до завтра.
Сержант мовчки затягнув пояс з важкою кобурою.
4