"Веста" не знає пощади
- Автор: Козакевич Микола
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «"Веста" не знає пощади». Краткое содержание книги:
Добре замаскована банда старається вивезти за кордон якнайбільше коштовностей.
Таємничий жорстокий ворог нещадно розправляється з усіма, хто може навести на слід злочинців. Молоді працівники міліції, яким доводиться стикатися з багатьма несподіванками, натрапляють на цей слід, долаючи перешкоди, розплутують його і викривають банду.
— Давай походимо над Віслою, — запропонував професор Верхар. Він любив набережну в цю пору року, коли над нею ще не гуляють осінні негоди, а в гілках дерев і кущів, серед пожовклих квітів клумб таїться невиразна, мов передчуття, меланхолія згаслого літа. Капітан з радістю погодився, і вже за п’ятнадцять хвилин приятелі з вірним Тором прогулювалися набережною. Позаду метрів за десять ішов, як тінь, Юрек В’юн; він не хотів заважати друзям, але, як домовилися з сержантом Недєльським, ні на хвилину не залишав капітана. Над Віслою було безлюдно. Під залізничним мостом швидко густішали сутінки.
— Скажи мені, голубе, — повернув Верхар до попередньої розмови, — чому ти не арештуєш Згожельського, Гомолякса та Галку і не поведеш далі слідства класичним методом допиту, очної ставки і т. д.? Думаю, що вже час.
— І так, і ні, — відповів капітан, який і сам уже не раз думав про це. — За дві хвилини дванадцята, — образно сказав він, — але ще не дванадцята.
— Інакше кажучи, події наближаються до завершення, — пожвавішав професор. — Захоплююсь твоїм самовладанням і спокоєм.
— Кому в житті судилися небезпеки, тому доля дала й відвагу переборювати їх, — серйозно мовив Завірюха, — така вже професія, яку я собі обрав і яка дає мені задоволення. Але перейдемо до причин, через які я зволікаю з арештом підозрюваних.
— Перша, це, напевно, те, що не вистачає Теофіла? — спробував догадатися Верхар.
Капітан засміявся і, поплескуючи приятеля по плечу, сказав:
— Промах, професоре! Теофіл для нас уже не проблема. Тепер ми не знаємо тільки, де він ховається. Сподіваємося, що за кілька днів я зможу тобі багато чого розповісти про нього, але сьогодні — пробач…
— Розумію, розумію, — перебив його професор, — справа ще не закінчена…
— Отже, не Теофіл, а хтось інший, кого я ще зовсім не знаю, є для мене проблемою номер один.
— Хтось, кого ти зовсім не знаєш? — щиро здивувався Верхар.
— Так, і цей невідомий відіграє важливу роль у банді, можливо, очолює її. Бачиш, спочатку я вважав, що верховода в банді — годинникар Мирослав Згожельський. Але Недєльський звернув увагу на те, що, як на керівника, Згожельський бере надто безпосередню участі у самій виконавчій роботі. Тоді я почав підозрювати його брата, інженера. Проти нього у нас немає ніяких доказів, але він, будучи заступником директора Бюро, в якому працював Рем, міг з успіхом керувати бандою. Сьогодні ми заарештували його. Однак я думаю, що ватажок не брав би грошей з рахунку Рема, не позичав би своєї машини вбивцям Чорної Ручки. Словом, інтуїтивно відчуваю, що він не ватажок, але людина, близька до нього. Є хтось, кого я не знаю, хто ще не ввійшов у коло слідства, але відіграє в ньому основну роль…
Верхар аж зупинився, вражений, і, погладжуючи борідку, довгенько мовчав, зважуючи кожне слово капітана.
— Цього не може бути, — сказав нарешті.
— Чого не може бути?
— Неможливо, щоб ти зовсім не знав цієї людини, щоб вона взагалі, як ти кажеш, “не ввійшла в коло слідства”, щоб їй пощастило досі триматися осторонь цієї справи.
— Що ти маєш на увазі? Висловлюйся точніше, професоре! — Капітан зацікавлено подивився на Верхара.
— Слухай, це ж, певно, справжній ватажок, а не лялька? В такому разі він спрямовує своїх підлеглих, його дії мають бути поєднані з діями інших, отже, повинні існувати фізичні зв’язки між ним. Знаючи, як точно ти визначаєш і перевіряєш усі дії банди, я не вірю, щоб цей ватажок, хоч як би він ховався, ні разу не опинився в радіусі твого слідства. Звичайно, як слушно зауважив твій мудрий Недєльський, цей ватажок намагається без потреби особисто не втручатися в афери, він не займається другорядними і неістотними завданнями. Але ж тут були серйозні справи! Смерть двох чоловік, рішення вбити Чорну Ручку, мільйонні котрабандні операції з годинниками, сріблом і дорогоцінними каменями. Неможливо, щоб усе це відбулося без його прямої участі. Ну, хоча б розподіл здобичі від нелегальної торгівлі вимагав би його участі. А важко ж повірити, що банда визнавала шефа, який бере участь тільки в розподілі здобичі.
— Згоден, професоре, — відповів капітан. — Але в справі поки що нема жодного з членів банди, хто підходив би до цієї характеристики. І тому я поки що не хочу арештовувати їх. Є й ще дві причини тактичного характеру. Серед підозрілих є іноземець Гомолякс, австрійський громадянин. Якщо арештувати його тільки на підставі непрямих доказів, то це може викликати міжнародний скандал. Цей тип виступає як журналіст. Ти скажеш, що він возить у запасному колесі сімдесят і кілограмів срібла? Це так, але ж я не впіймав його на гарячому, коли він намагався перевезти контрабандою свій вантаж за кордон, а закону, який забороняв би комусь возити хоч тонну срібла в межах держави, немає. Звичайно, йому довелося б пояснити, звідки у нього і те срібло і навіщо воно, але ж це зовсім не те, що “накрити” його з вантажем при спробі переїхати через кордон.