Українські билини (збірка)
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Українські билини (збірка)». Краткое содержание книги:
— Ти мені, красна дівице, сестрою рідною доводишся. Розкажи, як татарам дісталася.
Відказала йому рідна сестра:
— Гуляла я надвечір у зеленім саду з матінкою, коли це як чорні ворони налетіли три татарини-вершники, полонили мене і в чисте поле повезли. Ось так я тим татарам і дісталася.
До трьох білих шатер Михайло Казарянин заходив, золота і срібла набирав, у сиром’ятні сакви поскладав, ще й лаву з риб’ячого зуба забирав. Посадив красну дівицю на свого коня богатирського, сам на татарського коня сідав і вирушав до міста Києва.
Як в’їжджав він до стольного Києва, усі стольники й приворотники дали знати про нього князеві Володимиру. Поки зняв Михайло з коня сестру свою рідну та до стовпа дубового коней прип’яв, прийшли посли від князя Володимира і звеліли йти до його світлої гридні. Приходив Казарянин разом із сестрою своєю, образові Спаса помолився, князеві Володимиру і княгині Опраксії вклонився:
— Здоров був, ласкавий Володимире-князю, і ти, княгине Опраксіє! Усе я зробив, що загадував ти мені: настріляв гусей, білих лебедів і перелітних сірих качечок. Ще й мені припала здобич богатирська: трьох татар у полі я вбив і рідну сестру визволив, молоду Марфу Петрівну.
Порадів-посвітлів Володимир стольнокиївський, наливав чару зеленого вина в півтора відра і підносив Михайлові Казарянину. Брав Михайло чару однією рукою і одним духом випивав.
Пішов він із князем та княгинею на широкий двір — добрих коней татарських оглядав. Звелів князь упольованих птиць забрати, сиром’ятні сакви познімати і в світлі гридні віднести; узяв він і лаву з риб’ячого зуба коштовного, а коней у стійла свої поставити звелів. І казав ласкавий Володимир-князь Михайлові Казарянину:
— Слава тобі, добрий молодче, за те що служиш князеві вірою і правдою!
1 Ім’я «Казарянин» могло виникнути від давньої пам’яті про хозар або від слова «козак» — вільна людина, воїн, що відповідає Михайлові як богатирю-воїну.
2 Тут підкреслення, що богатир був із Галицько-Волинського князівства.
3 Мурзамецький — від слова «мурза» — татарський начальник, реалія пізнішого часу.
4 Ціни автор подав, звісно, свого часу, аби дати слухачеві зрозуміти, яка дорога була в богатиря зброя.
5 Нереальність опису ворона (змішано образи ворона й чорногуза) підкреслює, що птах був не простий, а віщий, казковий.
6 Тобто лава була оздоблена, інкрустована китовим зубом — реалія пізнішого часу.
7 В давні часи дівчата були товаром, їх продавали, захоплювали в полон, ними платили данину. Ця традиція в Україні протяглася аж до XVIII століття, бо татари також дивилися на дівчат, як на товар. Отже, тут відбито довголітню традицію на нашій землі. Визволення братом із полону сестри — одна з улюблених тем українського фольклору, навіть пізнішої нової літератури.
8 Золота Орда — держава, що її заснував у 40-х роках XIII століття татаро-монгольський хан Батий. До складу її входила величезна територія від басейну річки Обі і пониззя Сирдар’ї на сході до річки Дністра на заході. Центром Золотої Орди було Нижнє Поволжя. У другій половині XIV століття почався занепад Золотої Орди, в XV— на початку XVI століття ця держава розпалася. Тут згадується про мирного сина Золотої Орди, отже, маємо реалію пізнішого часу, мабуть, за розпаду держави.
Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.
МИХАЙЛО ПОТИК 1
Не ясні соколи з чистого поля зліталися — всі руські могутні богатирі в одне місце з’їжджалися, до князя на почесний бенкет збиралися. Їли-пили вони на бенкеті, звеселялися, а потім один перед одним вихвалялися. Вихвалявся і сам Володимир-князь:
— Троє славних могутніх богатирів є в мене: досвідчений старий Ілля Муромець, молодий Добриня Микитич і Михайло Потик, син Іванів, їздили всі троє за синє море, покорили племена невірні, додали землі до моїх володінь. А Михайло Потик ще й настріляв по дорозі гусей-лебедів та малих качечок для мого столу 2.
— Гей, Михайле Потику, сину Іванів! Послужи-но вдруге мені цю службу, поїдь знову до моря синього, до теплих, тихих заводей 3 і настріляй білих гусей-лебедів та сірих малих качечок перелітних для мого столу князівського, а я тобі за це віддячу.
От Михайло Потик, син Іванів, не допивши ні пива, ні вина зеленого, Богу помолився і з гридні вийшов. Швидко на доброго коня сідав, за браму виїжджав і в чистому полі загубився.