Українські билини (збірка)
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Українські билини (збірка)». Краткое содержание книги:
— Під’їжджай до мене ближче, — Олексій, — бо не чую здаля, про що ти мовиш.
Під’їхав до нього Тугарин Змійович. А як порівнявся з Тугарином, шелепугою по голові Олексій його вдарив, буйну голову Тугаринові розбив, на сиру землю повалив, а сам йому на чорні груди скочив. Змолився тут Тугарин Змійович:
— Гей, каліко перехожий! Чи не є ти Олексієм Поповичем? Якщо так, побратаймось.
Та не повірив Олексій ворогові на ту пору, відрубав йому буйну голову 16, вбрання барвисте з нього поскидав, а самого в тороки 17 в’язав, убрання Тугаринове вдягав, на коня його — лютого звіра — сідав і до своїх білих шатер їхав.
Як побачили його Яким з калікою, налякалися, на добрих коней сіли і до Ростова тікати почали. А як Олексій Попович наздоганяти їх став, обернувся Яким Іванович і, думаючи, що це Тугарин його здоганяє, кинув позад себе палицю булатну в тридцять пудів; Олексія палиця у білі груди влучила, і випав він із черкеського сідла на сиру землю.
Зіскочив ураз Яким із доброго коня, сів Олексієві на білі груди і чингалищем розпанахати їх знамірився, та побачив золотий чудовий хрест на лежачому. Заплакав тут Яким і до каліки промовив:
— За гріхи мені, видно, це вчинилося, що забив я брата свого!
Стали обоє лежачого трясти, отямлювати, подали йому питво заморське, і прийшов він після того до пам’яті. Помінялися вони з калікою одежею: надягав каліка вбрання каліче, а Олексій — богатирське. А Тугаринів одяг барвистий у тороки свої поклали. Тоді сіли на добрих коней і поїхали до Києва, до ласкавого князя Володимира.
Як добралися вони до Києва-града і до княжого двору заїхали, зіскочили із добрих коней, припнули їх до стовпів дубових і у гридні світлі зайшли. А в ласкавого князя Володимира та в його княгині Опраксії столи дубові розставлені і почесний бенкет іде. Моляться вони святому Спасу-образу, б’ють чолом на чотири боки, князеві й княгині окремо. Каже їм ласкавий Володимир-князь:
— Як же вас, добрі молодці, по імені звати, по батькові величати?
Вам по імені можна було б місце дати, по батькові нагородити 18.
Відказав молодий Олексій Попович:
— Я із славного міста Ростова, син старого попа соборного Леонтія, а кличуть мене Олексієм Поповичем. Дорогою зустрів я Тугарина Змійовича, голову йому відрубав і в тороках її до тебе привіз.
Зрадів тут Володимир-князь і сказав Олексієві такі слова:
— Сідай же, Олексію Поповичу, на велике місце у великому куті 19, на друге місце — богатирське — на дубову лаву супроти мене, на третє місце — куди сам захочеш.
Не сідав Олексій у великому куті, не сідав на лаву дубову, сів він із товаришем на палатний брус 20. Загукав Володимир-князь гучним голосом:
— Гей ви, слуги мої вірні! Ідіть на широкий двір, голову Тугарина Змійовича в тороках візьміть і до мене принесіть.
Пішли дванадцятеро добрих молодців, принесли голову Тугарина Змійовича на дошці із червоного золота, поклали її у великім куті поруч із княгинею Опраксією 21. Смачні наїдки на столи поставили, білу лебідку принесли. Стали всі їсти, гуляти. А Тугарин Змійович нечесно їсть: по цілому буханцю за щоку кладе, всю лебідку білу за раз проковтнув, закусив іще буханцем монастирським 22.
Каже тут Олексій Попович:
— Як у мого батечка, у Леонтія — попа ростовського, псище сиве і старе було, ледве під столом волочилося, — як схопило псище кістку велику, так і вдавилося. Вдавитися і Тугаринові Змійовичу від мене, Олексія Поповича.
Почорнів Тугарин, як осіння ніч, прояснів Олексій, як світлий місяць. Тут принесли зеленого вина, питва медового, заморського; стали всі пити, гуляти. А Тугарин Змійович нечесно п’є: за раз чари цілі спорожняє кожна чара — в півтора відра. Знову каже Олексій Попович:
— Як у мого батечка, у Леонтія — попа ростовського, коровище старе було, ледь по двору хилялося, на поварню до кухарів забилося, браги прісної 23 цілий чан вихлебтало та тут-таки і луснуло — луснути і Тугарину Змійовичу від мене, Олексія Поповича.
Потемнів Тугарин, як осіння ніч, висмикнув чингалище булатне і кинув в Олексія Поповича. Та верткий Олексій був, і не зміг Тугарин улучити в нього. А стояв біля груби 24 Яким Іванович, на льоту чингалище він підхопив і до Олексія мовив:
— Брате мій, Олексію Поповичу! Сам бажаєш кидати в нього чи мені велиш?
Каже Олексій Попович:
— Сам не кину й тобі кинути не дам. Уранці я вже з ним розквитаюся: поб’юся з ним я на великий заклад, не на сто карбованців і не на тисячу — поб’юся на свою буйну голову 25.
Скочили враз князі та бояри, щоб поруки держати за Тугарина: кладуть князі по сто карбованців, а бояри — по п’ятдесят, а селяни — по п’ять. А купці під Тугарина кораблі свої на Дніпрі з товарами записали заморськими. А за Олексія Поповича один тільки владика чернігівський записався 26.