Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
- Фланеллю обгорнули, щоб заглушити,— зауважив Іларіонов.
Комендант розпоров тканину, оголилася сіра шершава поверхня міни. Хвилин десять він оглядав і обмацував її, ледве торкаючись пальцями, і, нарешті, відгвинтив збоку невеличкий металевий кожушок. Відкрився круглий, наче блюдце, білий циферблат з трьома стрілками. Всі присунулися до стола. Стукіт маятника був схожий на деренчання погано натягнутої струни. Роз-мірено і невблаганно він відстукував короткі секунди. Комендант, примружившись, намагався розібрати напис на циферблаті. Написано було не по-російському. Воронько, який знав латинський шрифт, по складах прочитав:
— Бла-се-мер-гохн, енг-ланд...
— Блесмергон, Інгланд.—виправив його Іларіонов.— Англійського походження. Відома фірма.
— Розрядити зумієш?— спитав Саковнін коменданта.
— Не знаю. Небезпечна штука, будова незнайома.
— Що ж робити?
— Може, зупинити годинник? — запропонував молодий співробітник особливого відділу. — Придержати стрілку — і все зупиниться.
— Не можна, — заперечив комендант. — Звідки я знаю, який запальник! Затримаєш стрілку — а вона тут і спрацює. Найкраще віднести в степ, хай там і вибухає.
— Стривай. Пусти-но.— Величко, відсторонивши коменданта, сів до стола.
Оглянувши міну і циферблат, спитав:
— А що це за стрілка, третя?
- Регулятор,— пояснив комендант.— Щось на зразок дистанційної трубки. Поставили його на певний час. Тоді він і спрацює.
- Михальов, іди-но сюди,— покликав Величко. Олексій підійшов.
- Дивись, на який час поставлено...
Довга срібляста стрілка гострим кінцем стояла нижче цифри «8» на два хвилинні ділення.
Олексій, не вірячи своїм очам, нахилився до самого циферблата. Не лишалося сумніву: підривна машина була настроєна на восьму годину, навіть трохи раніше...
— Коли ж, по-твоєму, вона повинна рвонути? — неголосно спитав у коменданта Величко.
Комендант замислився.
— Хвилин так без двадцяти вісім.
Усі мимохіть глянули на циферблат. Було двадцять дві хвилини на сьому.
- Чому ж ти говорив, о десятій? — вирвалося в Іларіонова.
— Тихо! — осадив його Величко.— А скажи, товаришу комендант, перевести цю стрілку трохи далі, годину так на дванадцяту, не можна?
— Хто ж його знає,— сказав комендант, присуваючись до стола.— Спробую...
— Е, ні,— зупинив його Саковнін.— Висадиш у повітря все тут к бісовій матері! В тебе лишається більше години. Бери це чортовиння і неси якнайдалі, в степ, пробуй там. В крайньому разі підривай.
Міну знову поклали в мішок, і комендант у супроводі Туляковського виніс її.
— Усе ясно,— сказав Величко.— Михальова обдурили. Відомий прийом. Щоб не боявся. Він для них особливої цінності не являє: висадив би в повітря штаб — і все, більше не потрібен... Я думаю так. Ти, Михальов, маєш рацію: одним вибухом не обійдеться. Ще готується щось. Питання: звідки вони почнуть?
— А адреси? — нагадав Олексій.
— Гріш ціна тим адресам! Я тобі десяток таких адрес можу дати. О дев'ятій годині їх наказано обійти, а о пів на восьму з тебе зроблять рідку кашку! Єдине місце — це де ти бачив Смагіна. Підуть туди Іларіонов і Воронько. Товаришу Саковнін, виділи їм бійців для облави. Людей з особливого відділу прошу в моє розпорядження: оточимо базар... Друга адреса — сама Федосова. Михальов, бери наших хлопців і йдіть туди негайно, швидко!
Саковнін почав крутити ручку польового телефону.
БАНДИТИ
Сонце сідало, коли Олексій з групою добіг до Пор тової вулиці.
— Розстав людей,— наказав Олексій Храмзову.— За йми сусідні двори. Двох-трьох пошли до річкчі
— Ти сам підеш? — спитав Володя.
— Поки що сам. Коли що — вистрелю або свисну. До того часу з місця не рушай.
— Давай.
Олексій пішов до будинку Федосових.
План у нього був такий: сказати Маркову, що все зроблено, машина надійно пристроєна, а по явках не пішов, бо за ним, здається, почали стежити. З великими труднощами, мовляв, вдалося непомітно вислизнути з штабу і зразу сюди: попередити... Що далі — буде видно. Головне добратися до Маркова, тримати його на мушці, а там...
Ворота і хвіртка були зачинені. Олексій переліз через паркан. У саду Федосових було, як завжди, тихо. Вітер стих надвечір. Під ногами тонко хрустіло опале листя. Біля будинку ні шелесту, ні звуку.
«Причаїлися,— подумав Олексій,— чекають».
Він піднявся на задній ганок. Двері були замкнені на висячий замок. Олексій зіскочив з ганку і, задравши голову, подивився на Дінине вікно. Воно було щільно закрите віконницями. І тут він помітив, що в будинку зачинені всі віконниці. Не розуміючи, що це значить, Олексій подивився на всі боки і побачив зачинений курник, пудовий замок на дверях сарая, а на кришці круглого викладеного цеглою колодязя — залізну клямку, прикручену товстим дротом. Що за чортівня!..