Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
Поставив на землю важенну валізу, яка з кожним днем розбухала дедалі більше, й складаний метр, який правив за тріскачку, щоб тріском попереджати багатих і бідних: і в ці нетрища прийшли комерція і мода. У валізі він тягав усе гамузом, тканини, взуття та різні витребеньки: шовки й ситець, черевики, ботинки на шнурках, нитки, голки й наперстки, стрічки й мереживо, туалетне мило, люстерка, парфуми, настойки, паперові іконки й ладанки проти гарячки.
Скинув піджак і сорочку, штани й спідні — на спині басамани від реміняччя валізи, на плечах мозолі, — роззув сандалі й шубовснув у річку, яка розлилася тут спокійним плесом, перекотившись водоспадом через чорне каміння. Плавав, пустував, пускав ротом струмені, як колись малим хлоп’ям у рідному селі. Виднокіл нагадував йому отчий край, ось тільки пальми на згір’ях і в долині не фінікові. Втамував голод плодами динного дерева, запашними й солодкими — просто нектар, справжній дар Бога, Бога маронітів.
Достиглі кажа всіювали землю під деревом, у затінку якого він сховався. Вибирав плоди, сміючись із самого себе, голісінький здоровило: згадав, як малим хлопчаком збирав фініки: уже тоді він вигнався зростом, таке собі вайло. П’ятнадцять років минуло від його від’їзду. Кислий, терпкий смак кажа такий несхожий на ніжний і солодкий смак стиглих фініків, обидва ці плоди Всевишній створив людині на втіху.
Вірувати й припоручати себе Богові Фадул навчився у дядька Саїда Абдали, маронітського священика, відомого своєю мудрістю й апетитом. До нього приходили за порадою ходаки, приносили йому фініки й виноград, і він, залагоджуючи сварки та сповіщаючи про види на врожай, їв те все жменями; фруктовий сік аж котився по його довгій чорній бороді.
За ці п’ятнадцять літ він так змінився, що дядько його не впізнав би, думав Фадул, поглинаючи одну за одною кажа. Змінився зовні й всередині, воліє їсти кажа, а не фініки, та й винограду йому не треба — досить кажа; їсти їх прив’яленими просто насолода. У цих дрімучих нетрях він народився вдруге, малий хлопець назавжди лишився за морем.
З Божого призволу людині відпущено порівну клопотів і розваг, сліз і сміху. Яка насолода сидіти отак у вечірню прохолоду, смоктати кажа, слухати щебет пташок і стежити за їхнім пурханням; таке барвисте оперення розмалював сам Бог. Спочивати від кількатижневих трудів, від нескінченних мандрів, від постійних небезпек у дорозі; мандрівний крамар не знає ні неділі, ні свята. Богові вгодно, щоб він заблукав, дістав перепочинок, передишку для тіла й душі.
Чому б не лишитися тут назавжди, в цій ідилічній долині, як оці ящірки, що вигріваються на сонці, каланго і тейю — пеони привчили його до м’яса тейю, ласувати ним, аж облизуючи пальці й губи. Поживи тут вистачало, дичини і плодів, соковитих жака, чиста вода била просто із скель, справжній тобі рай. Фадул Абдала сміявся густим і гучним сміхом, трусився своїм тілиськом, лякаючи папуг і ящірок: цьому раю бракувало тільки одного — жінки.
І відразу спала на думку Зезінья Пальма: о цій порі вона саме наставляла йому роги в Ітабуні. Адже не вимагатимеш, щоб вона наділа пояс цнотливості тільки тому, що він залишив їй, як свідчення любовного шалу, дві асигнації по десять мілрейсів[22] і люстерко в рамці — милуватися на себе й зітхати. Зітхати? Вона розсміялася йому в обличчя:
— Бісів Турок, жерун сирої цибулі?
— Не Турок, а Великий Турок, моя одаліско, твій повелитель і твій раб… — На компліменти він був мастак, от тільки акцент у нього жахливий.
Йому так сподобалася місцина, що він навіть там заночував. Назбирав ломаччя, розпалив вогнище — гадюк відлякувати — і простягнувся, в спідніх та сорочці, на купі сухого листя. Не спалось, хотілося мріяти. Біля річки закричав бугай — ось-ось зійде місяць.
Фадул прибув у Бразилію п’ятнадцять років тому з наміром розбагатіти. Розбагатіти — це мета кожного, а для цього Господь наділив людину волею і розумом. Одні суворо дотримуються Божих заповідей, збивають маєток і живуть у достатку, інші зазнають поразки. Легкодухі, дурні та ліниві. Узяти хоча б отого покериста, що постійно грає в ільєуському готелі Коельйо: зухвалий, меткий, дотепний Алваро Фаріа при бажанні міг би стати полковником, як його брат-мільйонер, власник маєтків і будинків. А натомість зостався гультіпакою, волоцюгою, в нього ні кілка, ні дрючка, живе чим бог пошле. Якби не багатий стіл братика Жоана, не везіння в грі, грі, треба сказати, нечистій і нечесній, якби не дотепність, що виявлялася в постійному махлюванні, він би давно поклав зуби на полицю.
22
Мілрейс — старовинна португальська й бразильська монета.