Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
При описі виявленого Фадулом урочища випливла його назва, Велика Пастка, — так увічнено пам’ять про холоднокровну різанину, вчинену кілька років тому під час нещадної полковницької війни за оволодіння цією незайманщиною — на берегах річки Кобрас уже не зосталося й п’яді безхазяйної землі.
Злоріки — язик без кісток, то й меле — згадували імена учасників того кривавого побоїща, проте Фадул знав, що таке плітки й намови: влітають в одне вухо і вилітають у друге. Пащекують, менше з тим.
Зовсім іншу інформацію — ого, це вже цікаво! — турок Фадул почерпнув у халупах пеонів, на верандах полковників, від перехожих під час своїх нескінченних мандрів цілі тижні й місяці. Каравани, які з маєтків доставляли на станцію в Такарас вантаж какао, все частіше ламали маршрут і завертали у Велику Пастку на ночівлю. З деякого часу рух на цьому путівцеві став жвавіший, ніж на битій дорозі.
Про переваги зупинки у Великій Пастці якось поділився знайомий погонич Лазаро, кривий на одне око: там зручно поїти худобину, без ризику, що вона зламає ноги на підході до водопою, зручно пасти її на чудових луках без догляду — не розбіжиться. Одна невигода: в такому райському куточку немає бодай якоїсь корчми, щоб ковтнути кашаси, придбати плитку жувального тютюну, круглий пиріжок, рападуру, сіль і цукор. Аби у Велику Пастку якогось ділка, він загрібав би гроші лопатою.
Фадул мотав усе те на вус, працюючи й далі. Та ось, вертаючись до Ітабуни, щоб убити двох зайців: поповнити запаси й побачити Зезінью Пальму — свою любаску, свою згубу, — він навмисне подався через ті місця, приставши до в’ючного обозу. Який же був його подив, коли він побачив, що Велику Пастку вже обживають. Крім дерев’яного барака, складу для сухого какао, тут уже стояло кілька валькованих халуп, будувалися й інші. Своїм ремеслом промишляли повії, і клієнтів вистачало: наймити з поблизьких плантацій, лісоруби й пеони, проїжджі жагунсо, гуртоправи, що зупинялися тут на ночівлю. Звуки гармонії, хорові співи, світло гасничок, гарцювання пар у хижках. Уранці, після відходу табунів, життя завмирало, а надвечір оживало знову.
Потрапивши сюди вперше, Фадул розважив, що його привела рука Божа. Блукальця Господь направив, скерував його кроки сюди. Виходить, не для того, щоб дати перепочинок, як гадав він тоді. Господь привів його, щоб показати, де здійснити його присуд. І більше він не вагався.
Вони домовилися на словах, та й годі. Письмова угода між ними обома, окрім того що була б зайва, означала б зухвалу недовіру й неповагу. За домовленістю Натаріо здобув титул управителя фазенди Аталая — наглядач для капітана національної гвардії не посада — з правом щомісяця проводити кілька днів у своєму маєтку, який він почав закладати на ґрунтах, як винагороду за корисні послуги, послуги просто безцінні. Добрий, хоч прикладай до рани, полковник Боавентура закінчив так:
— Тепер, Натаріо, я не господар, а ти не служник, ми одного тіста книші.
— Поки житимете, хай там що, а я ваш.
— Ціную твою відданість і відплачу тією ж монетою.
Натаріо так само поважно провадив далі.
— А що б я ще хотів вас просити, якщо дозволите, полковнику…
Ще щось просити? Полковник здивовано витріщився на метиса.
— Кажи, слухаю.
— Зілда знов непорожня. Хотів би, щоб ви й дона Ернестина були хрещеними.
— Оце-то попросив! — Боавентура простяг руку. — Тримай, куме. Та й хрестини ж улаштуємо! Це вже п’яте, еге ж?
— П’яте, сеньйоре. Маю вже двох хлоп’яків і двох вертихвісток.
— А самосійні, Натаріо?
— Та їх же — легіон, полковнику. І всі на моє лице, хоча я і не мальований красень.
За тих кілька днів, що їх капітан проводив на своїх землях, він устигав заплатити півдюжині пеонів, вникнути в справи, намилуватися квітучими плантаціями. Проте якось корчування останньої ділянки затримало його на три тижні. Пусти він це на самоплив, ще б довго не приступали до випалювання. А він уже доглянув, щоб люди не розгинали спини.
Маєточок невеликий, на думку експертів, міг давати півтисячі арроб[23] какао на рік, якщо брати ранній збір і основний врожай, це від сили. Проте капітан міркував інакше і називав його фазендою: фазенда Винозоре. Це саме Винозоре, запевняв хазяїн, за пару років після першого цвітіння дасть двічі по тих п’ятсот арроб, які називали скептики. Земля тут родюча, та й плантатор з нього неабиякий, скільки років керував і ще керує чужим маєтком, знає всі тонкощі вирощування какао, фазенда не могла не дати тисячу арроб. Натаріо ладен був битися навзаклад з кожним, хто в цьому сумнівався. І це не рахуючи майбутніх плантацій, землі під які ще розчищалися.
23
1 арроба дорівнює 15 кг.