Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
А Фадул гарував, як віл, никав гущавиною, де його могла вкусити змія, причепитись якась зараза чи наздогнати куля або ніж злочинців, холоднокровних убивць. У цьому ходячому гендлі револьвер, дарунок капітана Натаріо, важив не менше, ніж набита всякою всячиною валіза.
Розбагатіти він не розбагатів, де там. Навіть ще не осів, як мріяв, торговим домом в одному з численних виселків, що виростали слідом за какаовими плантаціями на шляхах руху отар і гуртівників. Проте й нарікати не міг: заощадження помалу збиралися. Особливо відколи став лихварювати.
На небесних просторах Яскріли зорі. Фауд Каран, ітабунський книгогриз, нашпигований знаннями, як півдюжини адвокатів, — це він охрестив Фадула Великим Турком, побачивши в оточенні краль, — казав, що зорі тут не такі, як на Сході, їхній батьківщині. Що ж, може, й так, але яка різниця: всі зорі однакові, чудові й далекі самоцвіти; от би один такий землянинові. Зате ось місяць, відбитий ген у річковій воді, один і той самий, тут і там: медаль з тьмяного золота, бач, який жирний та жовтий, і на ньому святий Георгій топче своїм коником змія. Згаданий Фаудом Схід, отчий край, загубився в далечині; щоб потрапити туди, треба на кораблі перепливти море з краю в край. Зорі тут інші, плоди теж, але це байдуже: для нього кажа кращі за фініки, та й ці зорі прихильні до нього.
Далекий і забутий отчий край. Фадул Абдала, у пансіонах повій Великий Турок, у поміщицьких садибах Турок Фадул, у бідняцьких халупах сеу Фаду, знав, коли їхав сюди, що назад нема вороття. Всі сльози він виплакав на емігрантському судні. Він їхав не просто в іншу країну, в інші географічні широти, він здобував нову батьківщину. Якщо цього з народження і по крові ліванця звали турком, то тільки з невігластва; при неупередженому підході місцеві люди давно б проголосили його щирим баїянцем.
Вітчизна — це той клапоть землі, де ти працюєш, де сумуєш і радієш, де з шкури пнешся, аби заробити собі на прожиток і звести торговий дім і житло. Опинившись сам на сам із ніччю й зорями на цьому закинутому бівуаці, куди його привела десниця Божа, Фадул Абдала визнає і приймає нову батьківщину. Прийшов він на світ не тут, охрещений теж не тут. Але то пусте, дрібниці; головне — не де ти народився, а де помреш, а він у землю ляже в какаовому краю. І не в таку могилу, як на тутешньому цвинтарі без горбків — хто тут похований, коли і чому? О! Особисто його поховають у гробниці, як лорда, під мармуровою плитою з золотим написом. П’ятнадцятирічним підлітком прибув він зі Сходу, щоб стати мужем, бразильцем.
Знову вернувся Фадул у цей куточок лише через кілька місяців. А тим часом крамарював і далі, тягаючи в спеку і в дощ важенну свою валізу. Клієнти зустрічали його з піднесенням і радістю, бо був він чоловік компанійський і неабиякий балакун. Вмів слухати й розповідати всілякі історії, при чому здивовано вигукував, розмахував руками й гучно реготав. Йому, звісно, не йняли віри, а проте його побрехеньки, розказувані блискуче і з почуттям, розбуркували знудьгованих слухачів, позбавлених у цій глушині елементарних розваг.
— Чисто тобі чарівна казка. Сльозу витискає…
— А оця історійка про молодичку з поліцаєм, куме дія, та й годі. І вигадає ж клятий злодій турок…
Широка й розмаїта була Фадулова клієнтура: фазендейро, їхні дружини й діти, чваньки й товстосуми; пеони, наймити з плантацій, майже без шелега в кишені; жагунсо зі своїми полюбовницями, ситими гусками; дівки, найкращі покупниці, ладні купити все. Станових і кастових перепон для мандрівного крамаря не існувало. Однаково охоче приймав він запрошення пообідати в домі поміщика і в хатині пеона, ласий до в’яленого м’яса, підсмаженого з борошном і рападурою.
Своїм він був і в повій. За послуги вони брали пуделко рисової пудри, коробочку брильянтину, флакон пахучої есенції або чек на дрібну суму. Іноді, правда нечасто, їм перепадали й подарунки — в ті шалені дні, коли Великий Турок закохувався і втрачав тяму: металеві перстеники з фальшивими діамантами, гарної роботи сережки. Прикрасам раділи бурхливо, куди більше, ніж кредитці в п’ять мілрейсів; це ж не плата, а дарунок, ознака прихильності. Сентиментальна кваша Фадул утьопувався запросто.