Фантастика Всесвіту. Випуск 4

А Фадул гарував, як віл, никав гущавиною, де його могла вкусити змія, причепитись якась зараза чи наздогнати куля або ніж злочинців, холоднокровних убивць. У цьому ходячому гендлі револьвер, дарунок капітана Натаріо, важив не менше, ніж набита всякою всячиною валіза.

Розбагатіти він не розбагатів, де там. Навіть ще не осів, як мріяв, торговим домом в одному з численних виселків, що виростали слідом за какаовими плантаціями на шляхах руху отар і гуртівників. Проте й нарікати не міг: заощадження помалу збиралися. Особливо відколи став лихварювати.

На небесних просторах Яскріли зорі. Фауд Каран, ітабунський книгогриз, нашпигований знаннями, як півдюжини адвокатів, — це він охрестив Фадула Великим Турком, побачивши в оточенні краль, — казав, що зорі тут не такі, як на Сході, їхній батьківщині. Що ж, може, й так, але яка різниця: всі зорі однакові, чудові й далекі самоцвіти; от би один такий землянинові. Зате ось місяць, відбитий ген у річковій воді, один і той самий, тут і там: медаль з тьмяного золота, бач, який жирний та жовтий, і на ньому святий Георгій топче своїм коником змія. Згаданий Фаудом Схід, отчий край, загубився в далечині; щоб потрапити туди, треба на кораблі перепливти море з краю в край. Зорі тут інші, плоди теж, але це байдуже: для нього кажа кращі за фініки, та й ці зорі прихильні до нього.

Далекий і забутий отчий край. Фадул Абдала, у пансіонах повій Великий Турок, у поміщицьких садибах Турок Фадул, у бідняцьких халупах сеу Фаду, знав, коли їхав сюди, що назад нема вороття. Всі сльози він виплакав на емігрантському судні. Він їхав не просто в іншу країну, в інші географічні широти, він здобував нову батьківщину. Якщо цього з народження і по крові ліванця звали турком, то тільки з невігластва; при неупередженому підході місцеві люди давно б проголосили його щирим баїянцем.