Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
Розставивши всіх по місцях, визначивши кожному, як і коли діяти, Натаріо вимагає тиші й граничної уваги: стріляти без промаху! Сам він прилаштувався над прірвою, за стовбуром мулунгу, звідки як на долоні видно всю долину.
Натаріо завмирає з парабелумом напоготові. Перший постріл його — це буде сигнал для кабрів відкрити вогонь, смертний вирок Берилу, найнятому в штаті Алагоас бандюзі, відомому своєю підступністю, ватажкові зграї. Потім, навіть якщо перший залп не вкладе наповал, а тільки поранить негідника, він займеться Служкою, провідником. Хоч вони й давні знайомі, пощади Служка не заслуговує: так і треба запроданцеві, слузі двох панів. Народитись і вирости на плантаціях полковника Еліаса Далтро, стати його довіреною особою і потім зрадити господаря! За тридцять срібняків вибовкав усе: скільки людей у загоні — двадцять сім, ціла армія! — чим загін озброєний, в який день і годину виступає. Та ще й зобов’язався перед засідкою пугикнути. Пугикне чи ні — невідомо.
Натаріо ловить найменший шерех: тріск зламаної галузки, чвакання грязюки під ногами, уривок розмови. Жагунсо на лісовій стежці йтимуть безтурботно, певні, що небезпека позаду, на далеких гонах Аталаї. Може, Натаріо й почує пугикання, хоча навряд. Служка, той кого завгодно обведе круг пальця. Адже такий досвідчений ловець, як він, знає всі криївки й бічні стежки. Сталося саме так, як передбачав Натаріо. Бо якби повірив запроданцю, то проґавив би все. Пугикання так і не почулося.
Наділений тонким слухом, метис розрізняє, майже вгадує тихе чалапання ніг, обережну ходу; рукою подає знак кабрам. А сам пильно вдивляється і в спалаху блискавки впізнає Берила. Зводить парабелум, але не квапиться, дає кафузові[20] йти, щоб і решта підставила себе під кулі. Але якого дідька цей сучий син тримає револьвер напоготові й ступає так обережно, роззираючись на всі боки?
Берил зводить погляд, впивається очицями в темряву. Натаріо простягає руку, — вашими молитвами, полковнику, — і стріляє, цілячись у голову. З гірського шпиля гримлять постріли, а на болоті внизу зчиняється паніка. Жагунсо стріляють навмання, не знаючи, де зачаївся ворог.
Суща різанина, як висловився полковник Еліас Далтро. Навіть за часів перших сутичок, коли воювали Базиліо де Олівейра та Бадаро, пастки не приносили стількох жертв. А цій судилося увійти в історію як Велика Пастка.
Жоден жагунсо полковника Еліаса, найнятий у сертані, у штаті Сержипе, краю одчаюг, і навіть у штаті Алагоас, де чудові стрільці, справжні снайпери, не вцілів. Коли кабри слідом за Натаріо спустилися з пагорба, роботи лишилося небагато: добити поранених, пристрелити тих, хто намагався перебігти схилом вище і там, під прикриттям дерев, відстрілюватися, наздогнати кількох утікачів.
Поклавши останніх, негр Еспіридіан наткнувся на Служку; той лежав за валуном, за яким, певно, хотів сховатися. Аж тоді Натаріо збагнув, чому Берил ішов так обережно й з револьвером напоготові.
Служку зарізали ножем, оскопили і вирвали серце — знайомий почерк убитого бандита з штату Алагоас. Смерть Служки Натаріо вважав цілком виправданою: якби цього не зробив Берил, довелося б брати клопіт на себе. Навіть вибір зброї здавався йому доречним: на донощика шкода й кулі. Проте його обурила жорстокість: ну, поріши зрадника пострілом чи ударом кинджала, але ж не мордуй отак!
Натаріо дозволив підібрати лише найкращу зброю. Місцину покинули ще до сутінок. Кабрів повів до фазенди Аталая негр Еспіридіан. Натаріо перейшов місток, дістався до залізничної станції і звідти відправив шифровану телеграму. Підписався з невеличким уточненням: не Натаріо, а капітан Натаріо.
Біля річкового закруту Натаріо озирнувся, всміхнувся вдоволено. Йому згадалися не перестрілка, не вбиті, не Берил з розтрощеною головою, не зарізаний ножем, оскоплений, з вирваним серцем Служка. Перед очима сплив нічний буряний краєвид: пагорби й долина, батожені дощем, річка, що здулася, як живіт у вагітної жінки. Кращої місцини, вдень чи вночі, при сонці чи при дощі, в цих краях не знайти. Отут би зажити!
Сяючий, усміхнений Вентуринья, що прибув на канікули, обняв на станції Натаріо й сказав:
— То що, полковник Еліас попросив пробачення?
Метис поправив його:
— Такий чоловік, як полковник Еліас Далтро, просить, Вентуриньє, не пробачення, а замирення.
Перед хазяйським синком Натаріо не тушувався. Вентуриньї не було й дев’яти, коли Натаріо знайшов притулок на фазенді й став служити полковникові. Хлопець прихилився до молодого капанги, їздив на луці його сідла, вчився в нього розрізняти пташині голоси й орудувати зброєю. Натаріо привів йому й першу дівчину: веснянкувату Жулію Качан.
20
Кафуз — метис від негра та індіанки.