Капітан космічного плавання
- Автор: Кацай Олексій
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Капітан космічного плавання». Краткое содержание книги:
Намагаючись відірватися від погоні, земляни випадково виходять за межі Сонячної системи і опиняються на планеті Пірр, яка дивним чином нагадує певний варіант розвитку світу, описаного Гаррі Гаррісоном в повісті «Неприборкана планета». Саме тут блукальців наздоганяють їхні переслідувачі, рятуючись від яких і водночас рятуючи піррянина Нксу, земляни втікають до іншої зірки.
Але знову й знову затяті нападники відшукують їхній апарат. Тікаючи від них, випробуючи безліч пригод на різних планетах та остаточно заблукавши у Всесвіті, земляни, врешті решт, втрапляють до світу, біля якого Ігор Норильцєв гине, захищаючи своїх супутників, а бомжиха Рибачка Сонька виявляється не зовсім бомжихою…
А ще в навколишньому просторі почулося якесь швидке-швидке стрекотіння, що аж зливалося в хрипкувате електронне дзюрчання. „Немовбито до Інтернету модем підключається”, — майнуло в Норильцєва. І раптом він напрягся: іноді оте дзюрчання зливалося в подобу осмислених звуків. Чи то йому здавалося?
Ігор прислухався… Та ні, не здавалось!.. „Тр-р-р… ув-ва… тр-р-р… ув-вага… напад… тр-р-р… Ведж-ж-ж… на Ведж-ж-жа Антілесса…” Ставало зрозумілим, що навіть в цьому загрозливому становищі капітан намагався намацувати та ретранслювати мову цих виродків. Чи що там у них замість мови?…
Виродок, схожий на Кременчука, відпочивав під стінкою шлюзової камери, склавшись удвоє. По його чорному корпусу пробігали синюваті іскри. Виродок, схожий на Зоребора, ошелешено крутив головою в усі боки: вочевидь, саме він репетував в ефірі. Третій виродок, здіймаючи пістолета, боком наближався до спини Богдана, який вже засідлував арканаріанського дракона.
— Капіта-а-а-не, ізза-а-аду!!! — вивернула себе криком в рубці Сонька.
На якусь мить їй здалося, що це вона сама, недобре й недовірливо примружившись, наближується до свого… До командира свого. А малий Нкса, скочуючись зі своєї копії, вже кидався під ноги кутастої копії Такманохари, за секунду відлітаючи убік, наче дивний кошлатий м‘яч з-під ноги футбольного форварда. А капітан вже здіймав мотодракона, рвучко роз вертаючи його в завузькому простору шлюзової камери.
Зварювальна дуга майнула ліворуч його скроні, але друга синява блискавка вже виринала з дротів приземкуватої скриньки і вдарялась навскоси в корпус дракона, скидаючи капітана з сидіння й шпурляючи його зі шлюзу просто в чорно-білий простір нутрощів п‘ятидесятикілометрового ската.
— Двері, Сонько, двері зачиняй! — на літу ще встиг вигукнути він перед тим, як лантухом посунутися по гладенькій та ковзкій долівці.
Дівчина чисто інстинктивно ляснула по відповідному сенсору і шлюзова камера миттєво стала відрізаною від зовнішнього світу. А в ній…
— А-а-а-і-і-і!!! — заверещав Нкса, в якомусь вже зовсім неймовірному стрибку хапаючись за лапу оскаженілого мотодракона й вперекидь закидаючи на його сидіння свої смухасте тільце. — А-а-а-і-і-і, Крчуче!..
Двійко худеньких рученяток стиснули кермо, спалахнули фари-очі і синяве світло разом з перетинчастими крилами розпочало безладно краяти простір шлюзової камери, щомиті перетинаючись з такими же за кольором променями, що вилітали з пістолету однієї з потвор та дротів-антен прямокутної істоти.
— А-а-а-і-і-і!!! Отримуйте!..
„Комбінезон”, постаттю схожий на Кременчука, остигаючи, валявся попід стінкою. Його напарник, обеззброєний капітаном, метушився камерою, намагаючись на втрапити під випадковий постріл.
— Тр-р-р!.. Заспокойтесь! Всі заспокойтесь! Проміння цієї потвори нам не страшне. Ловіть її, просто ловіть!
А Кременчук плямистим лантухом непорушно застиг на вугільно-чорній поверхні.
Усе це відбулося настільки швидко, що Сонька нічого й зметикувати толком не встигла. Єдине, що вона ясно розуміла, так це те, що маячний план Кременчука цілковито провалився. Не міг не провалитись. Бо це був той випадок, коли він таки перебрав куті меду.
Влучний постріл кутастого дістав таки Нксу і його немовбито здмухнуло з мотодракону, щосили ляснувши об, покраяну пострілами, стінку шлюзу.
— Нксо!.. — тіпнувся було Норильцєв, що якраз, не витримавши нашорошеної самотини зброярні, ввалився до рубки, але відчув, як його плече щосили здавила чиясь рука. Навіть крізь кольчугу було боляче.
Хлопець почервонілими очима скоса зиркнув на Соньку, яка з нежіночою силою втримувала його на місці.
— Пустіть!.. Через капітана я Румату, Румату втратив, а через вас…
— Спокійно, Зореборчику, спокійно…
На екрані зіщулений крчовник з‘їжджав по стінці просто на зламане Кременчуковим пострілом тіло „комбінезону” і застигав на ньому. Двійко інших, зловчившись, упіймали таки дракона та й потягли його вниз, до долівки. Силищи в них було таки нівроку.
На інших екранах, екранах зовнішнього огляду, було видно, як з найближчих чотирьох трикутників вийшло ще четверо кутастих. Кутасті були цілком однаковісінькі на вигляд і зросту в кожного з них було не менше трьох метрів. Вони синхронно, повільним урочистим маршем почали наближатися до зеленкуватої плями, що застигла на ебонітовій поверхні.
— Соню, — якось враз заспокоївся Норильцєв і водночас зболено вичавив, розширеними очима спостерігаючи за парадом нових, ще більш моторошних, „комбінезонів”, — Соню, що робитимемо?
Та не відповіла йому, такими самим очима втупившись в екрани шлюзової камери. На них було видно, як її незграбна копія, вимкнувши й відіпхнувши в бік безпечного вже дракона, підійшла механічним кроком до свого впалого товариша. Схилилася над ним, схопила крчовника та й відкинула його вбік, наче непотрібну річ.
— Нксо!!!
— Спокійно, Зореборчику, спокійно!..
Другий кутастий наблизився до свого впалого товариша, а прямокутна істота трохи від‘їхала вбік і… І тисячами дрібних вертлявих блискавок увіп‘ялася в чорні корпуси відразу всіх трьох „комбінезонів”. А ті навіть не здригнулися, зникаючи в божевіллі іскор і сплавлюючись в єдину зловісну масу.
Трохи осторонь на долівці тіпався піррянин, наче через його тіло пропускали тисячовольтовий електрострум.
— Спокійно, Сонечко, спокійно, — обійняв хлопець дівчину, що раптом ткнулася обличчям в його жорстку кольчугу. — Спокійно. Не варто вам на усе це дивитись.
Обійняв він, тобто, Такаманохару і через це не помітив, коли на екранах зовнішнього огляду їхній капітан важко смикнувся на долівці усім тілом і перекотився на спину, виставляючи поперед себе обидві руки із затиснутим у них, величезним для цих самих рук, пістолетом, вибитого ним у кутастого ще в шлюзовій камері.
Кременчук на мить скам‘янів, а потім, не вронивши ані звуку крізь стиснуті, порепані й побиті, губи, виплюнув довгий і потужний струмінь синявого світла. Він встиг дістатися ним до двох з чотирьох кутастих чорних велетнів, що карбованим кроком наближалися до нього. Але третій на долю секунди випередив капітана. А четвертий переможно поставив гігантську ступню на людське тіло, котре димілось і ледь тіпалось від електричних розрядів, спрямованих отим третім на це плямисте тіло.
Вони стояли посеред величезної — й величної! — зали з темно-фіолетовою долівкою: троє землян і одна істота з далекої планети Пірр. Істота ледь похитувалась, оскільки остаточно ще не відійшла від останнього зіткнення з кутастими. Саме тому Норильцєву доводилось міцно притискати її до нижнього краю своєї кольчуги.
Кременчук на ногах стояв впевнено й задиркувато. І Такаманохара зненацька спіймала себе на тому, що зовсім не жахається його. Хоча ще зовсім недавно в черговий раз стала свідком важкого відродження капітана. Гременецької водної міліції капітана. Може, саме через те вона й не переймалась тим, що відродження трьох „чорних комбінезонів”, сплавлених в одну зловісну масу, було набагато жахливішим.
Тоді, на її очах, ця моторошна маса ворушилась темно-синіми, аж фіолетовими, повільними блискавками, наче кубло змій навесні. Лускалась чорними пухирями, поступово здіймаючись, здіймаючись над Ігорем, який підхопив на руки нерухоме ще тоді тільце Нкси, та над самою Сонькою, що зі шпагою, наївно встромленою поперед себе, не менш наївно оберігала хлопця від усіх мислимих та немислимих небезпек.
Чи було це проявом героїзму, чи відчаю — незрозуміло. Втім, скоріше — останнє, бо що вони могли протиставити трьохметровій постаті кутастого, яка височила над ними, витворившись з трьох чорних сплавлених тіл?
Зараз рівно дванадцять таких постатей, за числом чорних трикутників, що оточили „Софію”, завмерло позаду її екіпажу. І в порівнянні з ними мандрівники здавалися набагато меншими, ніж були насправді. А перед ними випнулась величезна прозора півсфера, яка відокремлювала залу від чорного простору з трупно-синявими зірками. Цей простір знаходився у зловісній гармонії з темно-фіолетовою, аж вороною, долівкою і тому був схожим на продовженням посадкового майдану аж до самої тобі мертвотної нескінченності.