Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
2. Законами також часто передбачається можливість встановлення актами законодавства норм-винятків із загальних законодавчих норм. При цьому законодавець чітко розрізняє терміни «закон» і «законодавство». Так, відповідно до ч. 2 ст. 290 ЦК «взяття органів та інших анатомічних матеріалів з тіла фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом». Відповідно до ст. 323 ЦК «ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом». У той же час ч. 2 ст. 530 ЦК («якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства») встановлює правило, яке застосовується, якщо інше не встановлено, зокрема актами законодавства. Положення ч. 2 ст. 538 ЦК («при зустрічному виконанні зобов’язання сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов’язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону») також застосовується, якщо інше не встановлено, зокрема актами цивільного законодавства. У цих двох останніх випадках правові норми-винятки, які встановлені підзаконними актами і які конкурують з базовими правилами ч. 2 ст. 530 ЦК, ч. 2 ст. 538 ЦК, підлягають переважному застосуванню перед базовими правилами, встановленими цими законодавчими положеннями.
Господарський кодекс у низці випадків передбачає застосування Цивільного кодексу до майнових відносин у сфері господарювання за умови, що відповідні відносини не врегульовані не тільки Господарським кодексом чи іншими законодавчими актами, а й будь-якими нормативно-правовими актами. У такий спосіб правовим нормам, що встановлені підзаконними актами, надається перевага при правозастосуванні перед правовими нормами, що встановлені Цивільним кодексом. Так, відповідно до ч. 2 ст. 305 ГК «у частині, не врегульованій нормативно-правовими актами, зазначеними у цій статті, до агентських відносин можуть застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України, якими регулюються відносини доручення».
3. Правові норми, що передбачають можливість встановлення підзаконними актами норм-винятків із загальних законодавчих правил інколи формулюються недостатньо визначено. І все ж немає підстав заперечувати, що така можливість не передбачена, наприклад, частиною четвертою ст. 1 Закону «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб»: «Особливості відносин, що виникають у зв’язку з формуванням і розміщенням державного замовлення на висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації, випуском видавничої продукції на умовах державного замовлення, поставками (закупівлею) для пріоритетних державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння та військової техніки, підготовку фахівців, науково-педагогічних та робітничих кадрів, на підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів (післядипломна освіта) для державних потреб, а також інших спеціально визначених (специфічних) товарів, регулюються окремими актами законодавства України». Встановлені такими актами законодавства правові норми підлягають переважному застосуванню перед правовими нормами, що встановлені положеннями названого Закону.
§ 39. Ієрархія правових норм і засада правової визначеності
Услід за частиною другою статті 19 Конституції, що покладає на державні органи, органи місцевого самоврядування обов’язок діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законом, процесуальні кодекси (ч. 2 ст. 8 ЦПК, п. 2 ч. 1 ст. 9 КАС) приписують застосовувати «інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України». Але вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції до набрання чинності Законом «Про центральні органи виконавчої влади» виконувались далеко не завжди. Міністерство юстиції України за таких умов з метою уникнення ситуацій правової невизначеності здійснювало державну реєстрацію підзаконних нормативно-правових актів, хоч би вони і були видані на підставі повноваження, наданого не Конституцією або законами, а Указом Президента України чи постановою Кабінету Міністрів. У свою чергу суди з тією ж метою уникнення ситуацій правової невизначеності застосовують такі акти.