Новітнє вчення про тлумачення правових актів

1. Правило про ієрархію правових норм і індивідуальних правових приписів є загальним. Йому підпорядковуються усі правові норми і індивідуальні правові приписи. Суди не можуть застосовувати правові норми і індивідуальні правові норми, які не відповідають правовим нормам і індивідуальним правовим приписам вищої юридичної сили. Посилання в судовому рішенні на те, що певна правова норма (певний нормативно-правовий акт) чи певний індивідуальний правовий припис (індивідуальний правовий акт) не визнані судом неконституційними, а тому підлягають застосуванню, є неправильним. Незалежно від доводів сторін суд сам зобов’язаний визначити правові норми (нормативно-правові акти), що підлягають застосуванню до правовідносин, що є предметом розгляду у суді, перевірити їх на предмет відповідності правовим нормам і індивідуальним правовим приписам вищої юридичної сили, застосовувати ці правові норми (нормативно-правові акти) чи приписи, а в разі їх невідповідності нормам (нормативно-правовим актами) і приписам (індивідуальним правовим актам) вищої юридичної сили зазначити в мотивувальній частині судового рішення на неможливість застосування певної правової норми (певного нормативно-правового акта) усупереч правовим нормам (нормативно-правовим актам) вищої юридичної сили. Це стосується і тих випадків, коли закон, інший нормативно-правовий акт, питання про відповідність якого Конституції належить до юрисдикції Конституційного Суду, не відповідає Конституції. Лише у випадках, коли у суду виникли сумніви щодо відповідності Конституції України нормативно-правового акта, питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду, він звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта (ч. 3 ст. 8 ЦПК, ч. 5 ст. 9 КАС).

2. Оспорюваний правочин відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК може бути визнаний недійсним судом. До його визнання судом недійсним він вважається таким, що породжує відповідні права та обов’язки, змінює їх чи припиняє, хоч би його невідповідність акту цивільного законодавства і була очевидною. Це ж стосується і окремих частин оспорюваних правочинів. На відміну від оспорюваних правочинів нікчемні правочини повністю підпорядковані актам законодавства і не можуть визнаватись такими, що тягнуть будь-які правові наслідки. Меншою мірою враховується та обставина, що є такі правочини, які не визнаються законом нікчемними, але які не підлягають виконанню.