Новітнє вчення про тлумачення правових актів

4. Відмовляючи у позові про стягнення з платника за векселем, який прострочив здійснення платежу за векселем, грошових сум відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК, суд посилався на те, що зазначена стаття не може застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки вони врегульовані спеціальним вексельним законодавством. Але це правильно тільки в частині процентів. П. 2 ст. 48 Уніфікованого закону про переказний вексель та простий вексель[145] передбачає право держателя векселя вимагати сплати шести відсотків річних від дня спливу встановленого строку платежу за векселем до дня фактичного здійснення платежу. Ця спеціальна правова норма підлягає переважному застосуванню перед правовою нормою, яка встановлена ч. 2 ст. 625 і яка визначає проценти в розмірі трьох процентів річних. Крім того, ч. 2 ст. 625 ЦК передбачає можливість встановлення законом іншого розміру процентів. Якщо інший розмір процентів може бути встановлений законом, то тим більше він може бути встановлений міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого для України надана Верховною Радою.

Але ж ч. 2 ст. 625 ЦК передбачає також індексацію заборгованості за грошовим зобов’язанням. Ця правова норма не є несумісною з правовою нормою, що передбачена п. 2 ст. 48 Уніфікованого закону про переказний вексель та простий вексель та передбачає сплату процентів у разі прострочення платежу за векселем, тому саме посилання на те, що наслідки прострочення платежу за векселем встановлюються вексельним законодавством, є недостатнім для висновку про те, що при простроченні платежу за векселем індексація заборгованості не здійснюється. На обґрунтування неприпустимості індексації простроченого платежу за векселем треба було спочатку констатувати сумісність (можливість одночасного застосування) процентів, передбачених п. 2 ст. 48 Уніфікованого закону про переказний вексель та простий вексель, і індексації заборгованості за грошовим зобов’язанням. Потім треба зробити висновок від протилежного із ст. 48 Уніфікованого закону, констатувати, що правові норми, виявлені за допомогою такого висновку, не можуть конкурувати з іншими правовими нормами, але тільки тоді, коли йдеться про правові норми одного й того ж ієрархічного рівня. У даному випадку йдеться про конкуренцію між правовими нормами, що встановлені нормативно-правовими актами різної юридичної сили. Правові норми, що встановлені актом вищої юридичної сили (у даному випадку — міжнародним договором України), підлягають переважному застосуванню перед нормами, встановленими актом меншої юридичної сили (в даному випадку — законом). Отже, правова норма, яка випливає із ст. 48 Уніфікованого закону і відповідно до якої прострочення платежу за векселем не тягне інших несприятливих для платника наслідків, крім тих, що встановлені названою статтею, підлягає переважному застосуванню перед правовою нормою, яка текстуально закріплена в ч. 2 ст. 625 ЦК і яка передбачає індексацію заборгованості за грошовим зобов’язанням.