Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Мирова юстиція на українських землях уводилася поетапно. Так, 1867 р. мирові суди було введено в Харківській та частині Катеринославської губернії, 1869 р. — на всій території Катеринославської, в Полтавській, Таврійській, Херсонській і Чернігівській губерніях, а 1871 р. — у Київській, Волинській і Подільській губерніях.

Порядок формування мирових судів у останніх трьох губерніях, які об’єднувалися поняттям «Південно-Західний край», мав свою специфіку порівняно з іншими українськими регіонами. Зокрема, судді (як дільничні, так і почесні) тут призначалися на три роки міністром юстиції за поданням губернатора, а не обиралися місцевим самоврядуванням, як було встановлено Судовими статутами[481]. На призначених суддів не поширювався принцип незмінюваності, та їх можна було звільнити будь-якої миті без пояснення причин. Це зумовлювалося острахом влади після недавнього польського повстання 1863 р., що виборні судові органи можуть сприяти пожвавленню національно-визвольного руху. Зазначені особливості Міністерство юстиції на пропозицію місцевих генерал-губернаторів від образило у розроблених спеціально для ряду західних губерній «Тимчасових правилах»[482]. Ці правила набули сили закону після схвалення імператором думки Державної ради від 23 червня та 5 липня 1871 р. щодо введення мирових судових установлень в губерніях Росії.

У червні 1869 р. Міністерство юстиції видало директиву щодо устрою та утримання мирових з’їздів у Київській, Подільській, Волинській губерніях. Виходячи з того, що стан казни був важким, запропоновано було скоротити кількість мирових суддів у кожній із цих губерній (об’єднати ділянки). За цією рекомендацією при дільничних мирових суддях мали числитися два судових пристави, а при мировому з’їзді — секретар і помічник секретаря. На утримання мирової юстиції цих трьох губерній загалом виділялося 469 400 крб. на рік[483].

Судова реформа потребувала належної кількості осіб, здатних проводити в життя нові судові принципи. Проте у зв’язку з «місцевими політичними умовами» і необхідністю заповнювати вакантні місця ситуація в губерніях складалася не кращим чином. Тому в листі Міністерства юстиції до керівника Київської палати державного майна щодо введення в Південно-Західному краї мирових судових установ від 10 червня 1869 р. міститься пропозиція не завжди вимагати цензу осілості для зайняття посад дільничних мирових суддів і у разі необхідності заміщувати їх уродженцями інших губерній[484]. Також застерігалося, що бажано приймати на ці посади місцевих російських землевласників, кількість яких буде збільшуватися у зв’язку із забороною особам польського походження набувати маєтки в Західних губерніях, за винятком отримання спадку згідно із законом[485]. У листі також дається рекомендація щодо призначення мировими суддями виключно осіб російського походження[486].