Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
Але Клосс, не моргнувши й оком, прийняв шефову похвалу. Кожне таке, сказане начальниками, слово зміцнювало його безпеку, відсувало від нього загрозу викриття. Офіцер, якого хвалить скупий на ласку фон Оссетцький, не може ні в кого викликати підозри.
Так, добряче втомлений, Клосс вийшов з резиденції абверу. Глянувши на дерева, він подумав, що листя на них розпустилося ще дужче — відчувався подих літа. Згідно з денним розкладом Юзеф Подлясінський мав сидіти в цей час у конторі як Францішек Була. Клосс подзвонив туди з першого вуличного автомата.
— Мені треба перевезти дві тонни вугілля першого сорту, — сказав він у трубку, хоч і почув Юзефів голос. Той теж був обережний, хоча також, напевно, впізнав Клосса з голосу.
— Яка адреса? — запитав Юзеф.
— Алея Троян, 127.
То нічого, що на цій маленькій вулиці, яка налічувала всього кілька будинків, не було кам’яниці з таким великим номером. Розмова означала, що Клосс хоче зустрітися з Юзефом в умовленому місці над ставком в Уяздовському парку, а цифра, котра перевалила за сотню, значила, що зустріч має відбутись негайно, протягом найближчої години. Коли б Клосс назвав номер будинку менший від ста, це означало б, що він хоче зустрітися завтра, а годину було б визначено кількістю в’язок дров, які треба перевезти.
“Була” сидів, як було домовлено, скраєчку лавки, над ставом, солідно одягнений, але неелегантно, як і повинен бути одягнений власник чотирьох кінних підвід, що авансом називає себе експедиційним підприємцем. З паперового згортка брав він хлібні скоринки, кришив їх і кидав зголоднілим лебедям.
— Ти передав моє попереднє повідомлення про підводний човен У-265? — запитав Клосс, не дивлячись на Юзефа.
— Авжеж, — відповів той, не перестаючи кришити хліб.
— Мені здається, тут щось не так. — Я повідомив про це тиждень тому, а вчора підводний човен з цим номером торпедував кілька кораблів з охорони, що йшла в Мурманськ. Це не похвальба, бо я вичитав про це не з повідомлення в пресі, а в секретному бюлетені абверу.
— Може, їм не вдалося знищити човна.
— В усякому разі, перевір, чи дістали вони це повідомлення. Якщо треба, передай ще раз. База цього човна знаходиться в північній Норвегії.
— Гаразд, передам. Є щось іще?
— Кілька дрібниць. Візьмеш це, коли я далеченько відійду. І передай сьогодні.
— Що з радіостанцією?
— Поки що в безпеці. — відповів Клосс, підводячись і підсуваючи Подлясінському коробку цигарок. — Вони досі не можуть розгадати системи передавання в різний час. Якщо для мене будуть якісь вказівки…
— Зустрінемося в кав’ярні ополудні. Якщо не вдасться, то на терасі. Там завжди в цей час людно. Коли в мене буде щось повідомити, я до тебе підсяду.
Неквапливо підвівшись з лавки, Клосс поволі рушив у напрямку головної алеї. З бічної стежини прямо під ноги йому вибіг чотирирічний карапуз. Він упав би, якби Клосс його не підхопив. Малюк тільки тепер побачив Клоссів мундир. Гримаса плачу скривила його личко. Він вирвався з рук офіцера і з криком побіг до матері.
Клосс звик до того, що його мундир викликав страх і зневагу дорослих, але поведінка дітей його болісно вражала.
“Отакі випадковості бувають найгірші, тоді найважче втриматися в ролі”, — міркував Клосс, ідучи в казино, де домовився зустрітися з лейтенантом Тіче. Йому пригадалася зустріч із солдатом кілька днів тому, може, того, що цей хлопчик у парку був такий веснянкуватий, як і той солдат. “Якщо я колись провалюся, — подумав Клосс, — то це станеться лише через якусь безглузду випадковість. Безглузду і, на перший погляд, незначну”.
Ми навіть не усвідомлюємо собі, як багато людей нас знає. Кожен із цих людей був для Клосса небезпекою. Той солдат, який посеред залитого сонцем майдану перед гарнізонною комендатурою назвав вулицю Горстмайєрштрассе, вивів його з рівноваги на кілька годин. Але бувають зустрічі ще гірші. Ось, наприклад, оця, що сталася півроку тому.
Він домовився з штурмфюрером Бруннером і ще кількома гестапівцями, що мешкали на Алеях Єрусалимських, зустрітися на головному вокзалі. З якимсь партійним бонзою, котрий нещодавно прибув з Берліна, вони повинні були їхати на полювання в Бєловезьку пущу, і. Клосс нетерпеливо чекав на Бруннера, що ніколи не грішив пунктуальністю.
Злий і закоцюблий, у коротенькому мисливському кожушку, Клосс переступав з ноги на ногу, — час від часу він демонстративно вдягав цивільний одяг. Його робота в абвері як експерта в справах поляків цілком виправдувала цей маскарад. Крім того, він хотів призвичаїти до цього своїх друзів з гестапо на той випадок, коли б якийсь шпиг побачив обер-лейтенанта Клосса в цивільному. Отак стоячи й мерзнучи, він раптом почув позад себе окрик: “Янек!”