Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
Лойтцке вважав, що кравця треба замінити кимось іншим, але Нойманн легко переконав його, що за роботою на ключі досвідчене вухо впізнає радиста так само, як за почерком на письмі, і тому найбезпечніше буде, коли Сковронек лишиться на своєму місці. Звичайно, від нього ні на мить не відходили двоє людей Нойманна, але, незважаючи на це, в житті Маріана Сковронека, принаймні на перший погляд, нічого не змінилося. Нойманн обіцяв йому Життя, наміряючись, зрештою, дотримати обіцянки, бо знав, що Сковронеку не вдасться втекти. Це схоже на вирок з пролонгацією. Рано чи пізно організація, до якої належав Сковронек, знатиме правду, і тоді…
Отже, Сковронек був у нього в руках. Тепер настала черга тієї дівчини, Станіслави Заренбської. Вже в перші дні стеження було встановлено, що єдиним можливим пунктом зв’язку є їдальня “Клубна”, де дівчина працювала кельнеркою. Мешкала вона на розі вулиці у двірника навпроти їдальні і, як показало стеження, ніде, окрім роботи, не бувала, ні з ким не зустрічалася. Двірник, у якого вона мешкала, був паралізований, не виходив з дому. Його обов’язки виконувала дружина, величезне бабисько з гучним голосом і примітивним інтелектом.
Нойманн славився тим, що нічого не лишав неперевіреним, тому наказав не спускати очей з двірникової дружини. Але стеження, як він і сподівався, не дало ніяких наслідків. Тож лишалася тільки їдальня. Нойманн обставив її агентами, які хоч-не-хоч лопали галушки з твердої картоплі й картопляники заради справи і фюрера, а щоб мати абсолютну певність, особисто відвідав вдома власника “Клубної” пана Вархола і без особливих труднощів, оскільки візит зробив о п’ятій ранку, вмовив цього опецька взяти до себе касиром одного з своїх людей, хоч той досі виконував цю функцію сам. Кілька фраз, сказаних тихим, спокійним, але загрозливим тоном, мали переконати Вархола, що коли він писне комусь із свого персоналу, хто такий насправді “кузен”, що сидить на касі, то для нього скінчиться земна кар’єра ресторатора.
Тепер Нойманнові лишилося тільки чекати. І він чекав, збираючи тим часом інформацію про дівчину. Вона була дочкою селянина з-під Вжесні, переїхала сюди разом з батьками. Під час важкої зими сорокового року старі померли. Більшого встановити не вдалося.
До вівторка нічого не трапилось, і Нойманн почав побоюватись, що ресторатор Вархол — досвідчений тип, який намагається його, Нойманна, пошити в дурні. Але у вівторок одразу після другої задзвонив телефон, і Нойманн почув у трубці засапаний шепіт одного з своїх агентів, що стежили за їдальнею: “Ми схопили його!”
Тепер справа була проста. Ускладнення почалися трохи пізніше, коли виявилося, що чоловік у магістратській шапці справді працював у цій установі. Дізнавшись, що його прізвище Адам Прухналь, кинулись до вцілілих картотек “синіх мундирів”,[14] де Прухналь фігурував у списку покараних за заколотницьку комуністичну діяльність.
Нойманн відчув себе мисливським собакою, що натрапив на звіриний слід. Він знав, що не збочить із цього сліду.
Дуже знуджений вийшов Клосс із кабінету полковника фон Оссетцького. Старий пруссак, щойно нашпигований на львівській нараді напученнями берлінського центру, зо три години мучив Клосса, а разом з ним керівників секторів “Абверштелле Варшава”, що “треба зміцнити боротьбу з більшовицькою агентурою, яка дедалі зростає”.
Фон Оссетцького повідомили про сформування в Росії польської дивізії. Гітлерівська контррозвідка дістала також інформацію про створення при дивізії штабу, що координуватиме діяльність лівих партизанських загонів.
Після доповіді Оссетцького зав’язалася досить млява дискусія, з якої випливало, що варшавський абвер має в своєму розпорядженні надто малу кількість радіопеленгаційних установок, ще менше грошей і агентів. Принагідно було відзначено обер-лейтенанта Клосса — шеф похвалив його за організацію для агентів явочного пункту.
Коли б він знав, за що насправді служила та брудна, чотирикімнатна квартира в напівспаленому будинкові, неподалік від гетто… Коли б знав, що в квартирі, найнятій за гроші абверу, під підлогою ванни переховувались папери, за які і абвер, і гестапо дали б кожен чимало суму в “млинарках”! Ясна річ, обер-лейтенант Клосс приймав тут інколи завербованих абвером працівників німецьких канцелярій і установ, але зустрічався також з людьми, за голови яких у Генерал-губернаторстві було визначено нагороди в кілька, а то й кільканадцять тисяч злотих. Кілька разів у кабаре, яке опікував абвер, він приймав посланців Центру, вирішено було навіть, що на випадок втрати зв’язку саме тут його може знайти той, хто схоче відновити зв’язок.
14
Так звалася поліція в окупованій гітлерівцями Польщі.