Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
Ми ступали стежкою назад, коли з пагорба долинули крики носіїв; тож ми, продираючись крізь очерет, кинулись туди, де було вище й зручніше стріляти. Носії розмахували руками й кричали, що буйвіл вискочив з очерету й пробіг повз них; тоді М'Кола й Друпі стали показувати кудись, а Старий ухопив мене за рукав і потяг туди, звідки краще було видно. І тут у променях надвечірнього сонця майже на вершині пагорба, на тлі кам'янистого схилу я побачив двох буйволів. їх чорні шкури вилискували проти сонця, один був набагато більший за другого, і,
пригадую, я подумав, що то наш буйвіл, він зустрів самицю, і вона повела його за собою.
Друпі простяг мені спрінгфілд, я просунув руку в ремінь і, звівши рушницю, побачив у прорізі буйвола. Я внутрішньо завмер і прицілився йому під лопатку, але щойно хотів натиснути на гачок, як буйвіл кинувся навтіки; я ривком узяв перед нього й вистрелив. Я бачив, як він нагнув голову й здибився, мов той кінь, а тоді кинувся схилом угору; я викинув гільзу, подав затвор уперед і ще раз вистрелив навздогін, певний, що він тепер мій. Ми з Друпі побігли за ним, і я, поки біг, чув глухий рев. Я спинився й гукнув Старому:
— Чуєте? Він мій!
— Ви поранили його, — відказав Старий. — Це справді так.
— Чорт забирай, я вбив його. Ви що — не чули, як він ревів?
— Ні.
— То послухайте. — Ми стояли, дослухаючись, і ось знову почувся протяглий жалібний рев.
— Ай справді,— зауважив Старий, зачувши те сумне ревіння.
М'Кола схопив мене за руку, а ДрупЬплеснув по спині, і всі ми, сміючись, подались бігцем на пагорб, обливаючись потом, пробираючись попід деревами й перелазячи через скелі. Серце в мене несамовито калатало, і я спинився, щоб перевести дух, витер піт з обличчя, протер окуляри.
— Куфа! — сказав М’Кола, і слово «мертвий» гримнуло в його устах, мов постріл. — Н'діо! Куфа!
— Куфа! — усміхнувшись, підтвердив Друпі.
— Куфа! — повторив М’Кола; ми знову потисли один одному руки й подерлися далі. І ось ми побачили попереду буйвола: він лежав на спині, витягнувши шию й майже повиснувши на рогах, які загнались у дерево. М'Кола встромив пальця у дірку від кулі біля лопатки й радісно закивав головою.
Підійшли Старий і Мама з носіями.
— Він навіть кращий, ніж ми гадали, — мовив я.
— Це не той. Оце-то буйвіл! А з ним, видно, був наш.
— А я думав, що з ним була самиця. Здаля я міг і не роздивитись.
— Так, до них було ярдів чотириста. Ні, ви таки вмієте стріляти з цієї пукавки.
— Коли я побачив, як він нахилив голову і став дибки, то зрозумів, що йому кінець. Освітлення було чудове.
— Я бачив, що ви влучили й що це інший буйвіл. І подумав, Що тепер доведеться мати справу з двома підранками. Алё спершу не почув реву.
— Дивно було слухати цей рев, — сказала Мама. — Він такий сумний. Як ото звук рога в лісі.
— А,мені він видався страшенно веселим, — заперечив Старий. — Ні, таки не завадить випити з цієї нагоди.‘Оце-то пострілі Послухайте, чому ви ніколи не казали нам, що вмієте стріляти?
— Ідіть к бісу!
— А чи ви знаєте, що він неабиякий слідопит і збиває птахів на лету? — звернувся Старий до Мами.
— А буйвіл гарний, правда ж? — спитала Мама.
— Еге ж, чудовий. Дарма що молодий.
Ми спробували сфотографувати буйвола, але при нас був тільки маленький апарат-коробка, до того ж заклинило затвор, що викликало сердиту суперечку; а, тим часом сутеніло, і я почав нервувати, дратувався, вичитував усім за фотоапарат, лаявся з досади, що не можна сфотографувати здобич. Бо не може людина довго перебувати в такому збудженні, яке я пережив сьогодні в очереті; убивши, хоч і буйвола, ви якось втрачаєте свій попередній запал. Однак то таке почуття, що ним не станеш ділитися з ближніми, тож я випив склянку води й тільки попросив у дружини пробачення за свої слова. Вона відповіла, мовляв, пусте, і все обійшлося: ми стояли поряд, дивлячись, як М'Кола робить надрізи, щоб зняти шкуру з голови, й відчували ніжність одне до одного, й починали все розуміти — як воно вийшло з фотоапаратом і всё інше. Я випив віскі, але воно видалося мені несмачним і не досить міцним.