Первісна. У вирі пророцтв

Ківан недбало стенув плечима.

— Ну й нехай собі йдуть на Ханґован. Королівська армія їх переможе. А ми цьому посприяємо. Хіба ні?

— Якби ж то! Проте я певен, що зараз вони не вирушать на Ханґован, а до весни сидітимуть у Бланасі, стягуватимуть сили. Звичайно, вголос про свої плани не скажуть, призначать близьку дату наступу, але потім потроху відсуватимуть її, посилаючись на різні причини.

— Тоді король матиме вдосталь часу, щоб зміцнити своє становище, — зауважив хлопець. — А ми за зиму зберемо ціле чаклунське військо, а потім просто винищимо поборників. Геть усіх, до єдиного.

Вони саме звернули у вузенький провулок, де їх уже точно ніхто не міг помітити, і перенеслися в Тиндаяр.

— Ну, гаразд, — сказав Йорверт. — Тепер іди в Ханґован, розкажи леді Елвен про все, що ми тут бачили та чули.

— А ти?

— Маю деякі справи на Абраді. Повернусь увечері з черговою партією припасів.

Як завжди після вилазок за межі табору, вони узгодили, що говоритимуть решті повстанців, щоб їхні розповіді не містили суперечностей, після чого Ківан подався в напрямку Ханґована, а Йорверт вирушив на південний захід. Він швидко проминув море, пройшов під Кередіґоном, Ґвидонедом, Івронахом та Тір Алминахом, зачепивши по дорозі краєчок Сейшану, і врешті дістався до Ґулад Данану.

Саме в цій країні Йорверт зараз офіційно перебував, здійснюючи подорож по Абраду, задля якої буцімто і взяв академічну відпустку. Керівництво кафедри природних явищ, де він був аспірантом, поставилося до його бажання побачити світ із цілковитим розумінням, так само не виникло зайвих запитань і в університетських знайомих. А от Йорвертів батько, герцоґ Нарвонський, був украй незадоволений синовим рішенням, яке означало, що він закінчить навчання й отримає ступінь майстра маґії та філософії на рік пізніше, ніж планувалося. Його незадоволення підігрівалося ще й тим, що Йорверт надумав подорожувати інкоґніто, не відкриваючи свого імені. У своєму останньому листі, надісланому до Кованхара через відьму Вайрін вер Бреніш, що саме гостювала в Нарвоні, герцоґ наполягав, щоб син, коли вже зважився на цю безглузду пригоду, бодай поводився відповідно до свого високого становища, зупинявся на гостину при королівських та княжих дворах, заводив корисні знайомства з тамтешніми вельможами. Проте Йорверт твердо відповів, що вся суть його мандрівки якраз і полягає в анонімності та непомітності — мовляв, він хоче побачити життя людей у різних куточках Абраду ізсередини, а не з висоти своєї знатності та багатства. На цьому його двосторонній зв’язок з родиною урвався, і далі Йорверт просто навідувався в міста, що лежали на маршруті його вдаваної подорожі й надсилав до Нарвона листи з вітаннями.