Чоловіки під охороною
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1989, №6-8
- Переводчик: Григорій Філіпчук
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чоловіки під охороною». Краткое содержание книги:
У романі «Чоловіки під охороною» (1974) Р. Мерль розглядає складні психологічні взаємини між людьми в екстремальних умовах, породжених фантазією письменника, але цілком можливих у капіталістичному суспільстві. Роман «Чоловіки під охороною» належить до одного з найпопулярніших у наш час підвидів наукової фантастики — до соціальної антиутопії, що розглядає можливі й неможливі моделі суспільства майбутнього, цього разу суспільства, керованого «фемінократією».
— Гаразд, — кажу нарешті я. — Я вірю вам.
«Заборонена дорога» стелиться попереду, мов рівна стрічка, і я пускаю кобилу вчвал. Чучка, здається, рада розім’ятись. Вона грайливо рветься вперед, і з-під її копит летить пісок та бризки води. Мерин мчить услід за нею.
Через п’ять хвилин я знову переводжу Чучку на ступу: ми спускаємося крутим схилом, і внизу перед нами постає перешкода. Дорогу перетинає бурхливий потік. Його не перестрибнеш. Потік надто широкий. Якщо дозволить течія й глибина, то єдине, що можна зробити, — це подолати його вбрід.
Джекі наздоганяє мене.
— Доведеться переходити вбрід, — рішуче каже вона.
Я хитаю головою.
— Спершу треба поміряти глибину.
Я спішуюся, прив’язую Чучку до ялиці й, знайшовши в підліску жердину, обкоровую її, щоб вона була легша. Потім заброджу в черевиках у воду й стромляю жердину якомога далі від себе. Здається, потік перейти можна. Правда, він іще вирує, але вода в ньому вже спадає і течія не загрожує нас понести.
Я обертаюся. Джекі, кинувши повід на загривок меринові, щось заклопотано пише на клаптику паперу. Потім підводить очі й, не кажучи ні слова, киває пальцем, щоб я підійшов. Коли я опиняюся біля неї, Джекі простягає мені записку, не випускаючи її з рук, і я читаю:
«Г. Г. знає все про випадок із Джеспєрсеном».
Я мовчки понурюю голову, залишаю Джекі, відв’язую Чучку і, здивований, сідаю в сідло. Джекі, сама того не бажаючи, щойно дала мені дуже багато важливої інформації. По-перше, вона написала це, а не сказала вголос — отже, вважає, що нас підслуховує з далекої відстані електронний звуковловлювач. У цьому зв’язку я запитую себе: чи не завдяки йому Г. Г. дізналася й про випадок із Джесперсеном? По-друге, Джекі підтвердила те, про що я вже здогадувався, але ніяк не міг у це повірити: вона веде мене до Гільди Гельсінгфорс. І по-третє, особливо багато для мене важить те, що Джекі попереджає мене на випадок, якщо Г. Г. почне розпитувати в мене про Джесперсена.
Я більше не сумніваюся: в особі Джекі я маю союзницю.
Як я й сподівався, Чучка вчиняє страшенний опір. Вона кружляє на місці, не бажаючи заходити у воду. І тоді Джекі пускає першим у потік свого мерина. Ця хитрість їй удається. Чучка ступає вслід за мерином. Поки наші коні бредуть одне за одним по черево у воді, я бачу, як Джекі поперед мене кидає в потік пошматовану на малесенькі клаптики свою записку. Я дивлюсь на її випростану спину, на міцну біляву потилицю. І сповнююсь до неї палкою вдячністю.
Коли ми виходимо з потоку, Джекі зупиняється, очікуючи, щоб я знову виїхав наперед. Очей вона не підводить і всією своєю поведінкою благає мене мовчати. Я вволюю її волю. Але метрів через сто, коли на крутому схилі Чучка переходить на ступу, я обертаюсь у сідлі й дивлюся на Джекі. Її рішучі сірі очі зустрічаються з моїми. Ні, в цих наших поглядах нема нічого інтимного. Мені запропоновано угоду про дружбу. Це мене зворушує до глибини душі. Я дивлюся на Джекі вже іншими очима. Тепер навіть зброя, якою вона обвішана, має інший сенс. Уперше після мого переїзду до Блувілла літери ЧО, які іронічно визначають мою суть, набувають свого справжнього змісту: я — «чоловік під охороною».
Я ще раз обертаюсь назад, і Джекі киває мені головою. Посеред просторої галявини на пологому схилі стоїть збудоване з кругляка бунгало. За п’ятдесят метрів від нього — дровітня, трохи далі — стайня. Тут ми з Джекі — кожне в окремому стійлі — розсідлуємо коней.
— Ходімо, — каже Джекі.
Тепер вона йде поруч зі мною, і я скоса позираю на неї. Зовні вона знову виглядає незворушною, хоч у душі хвилюється. І ця її стримувана нервозність передається й мені.
Бунгало не таке вже й скромне, як мені спершу здалося. Проходячи лукою, — тепер Джекі знову ступає позад мене, — я помічаю досить довгу цегляну споруду: це басейн, критий, судячи з усього, вітражами. Весь ансамбль побудовано з тропічного дерева. Одне слово, це бунгало коштує цілого багатства.
В невеликому передпокої, заваленому чобітьми та пальтами, я скидаю дощовика. Потім Джекі штовхає скляні двері, ми проходимо вздовж басейну й нарешті опиняємося ще перед одними дверима, що їх Джекі відчиняє переді мною.
— Зачекайте тут, — каже вона голосно, наче звертається не до мене, а до когось іншого. — Гельсінгфорс незабаром прийде.
По цих словах Джекі повертається на закаблуках, і я засмучено дивлюсь, як від мене віддаляється її білява потилиця, міцні плечі й зброя, тепер уже зовсім мені не ворожа.
Я переступаю поріг. Тут майже темно, незважаючи на широчезне, майже на всю стіну, вікно. З нього видно гору, над якою йде густий скісний дощ і здіймаються клуби білого туману. Навпроти вікна тьмяно вилискує мідний дашок над вогнищем, але саме вогнище не палає, в ньому тільки ледь жевріють кілька жарин. Стеля й стіни в кімнаті, наскільки я можу розгледіти, обширі червонуватим деревом. З темного кутка поряд із каміном невиразно виступає величезна канапа.