Дівчина, що гралася з вогнем
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5421-0
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дівчина, що гралася з вогнем». Краткое содержание книги:
Пізно ввечері у своїй квартирі вбито журналіста та його подругу, які вивчали канали постачання до Швеції секс-рабинь з Прибалтики та Східної Європи. Усі підозри падають на найдивнішу дівчину у світі з темним минулим — Лісбет Саландер.
Мікаель Блумквіст починає власне розслідування загибелі своїх колег і друзів, щоб знайти справжнього вбивцю і довести невинуватість Лісбет, яка колись врятувала йому життя.
По всій Швеції розпочато полювання на «вбивцю-психопатку», проте Лісбет Саландер не боїться кинути виклик усім — і мафії, і громадськості, і навіть самій смерті.
Міа Берґман страшенно здивувалася:
— Звідки тобі відомо про мою працю?
— Трапився якось примірничок, — загадково відповіла дівчина.
Даґ Свенссон дратувався все більше.
— А зараз усе ж таки поясни, навіщо ти прийшла! — зажадав він.
Дівчина подивилась йому в очі. Він раптом помітив, яка темна у неї райдужна оболонка: на світлі її очі здавалися чорними, як вуглини. Він подумав, що, мабуть, помилився щодо її віку і вона старша, ніж йому видалося спочатку.
— Я хочу знати, чому ти всюди розпитуєш людей про Залу, про Олександра Залу, — сказала Лісбет Саландер. — І щонайперше я хочу знати, що саме тобі про нього відомо.
«Олександр Зала», — розгублено відзначив Даґ Свенссон. Він ніколи ще не чув, що Зала — це прізвище і що його власника звуть Олександром.
Даґ пильно подивився на дівчину, що сиділа навпроти нього. Вона взяла філіжанку і відпила ковток, не зводячи з нього погляду, в якому не було й крихти людського тепла. Раптом йому стало моторошно.
На відміну від Мікаеля і решти дорослих гостей — попри те що святковий обід був влаштований з нагоди її дня народження — Анніка Джанніні пила тільки легке пиво, не торкаючись до вина і добре закушуючи випивку. Тому до пів на одинадцяту вона залишалася цілком тверезою, а що старшого брата вона мала де в чому за бовдура, про якого слід піклуватися, то шляхетно запропонувала відвезти його до Енскеда. Спочатку вона збиралася підкинути його тільки до зупинки автобуса на Вермдовеґен, на це пішло б значно менше часу, ніж на поїздку до міста.
— Ну чому ти не обзаведешся власним автомобілем? — жалісно запитала вона, коли він застібав ремінь безпеки.
— Тому що на відміну від тебе я живу поряд з роботою і ходжу туди пішки, а машина мені буває потрібна приблизно раз на рік. Крім того, я все одно не міг би вести машину, бо твій чоловіченько пригощав мене сконською горілкою.
— Значить, потроху він стає шведом. Десять років тому він пригощав би італійською.
Ця поїздка дала їм можливість поговорити по-родинному, як брат із сестрою. Якщо не брати до уваги ревну тіточку з батькового боку і двох менш ревних тіточок з материного, та кількох кузин і кузенів, і якихось ще троюрідних братів і сестер, у них зовсім не залишилося близьких родичів. Поки вони росли, через трилітню різницю у віці в них було мало спільного, зате, ставши дорослими, вони дуже зблизилися.
Анніка закінчила юридичний факультет, і Мікаель вважав, що з них двох вона, безперечно, найталановитіша. Закінчивши університет, вона кілька років пропрацювала в цивільному суді, потім була в помічниках у одного з найбільш знаменитих адвокатів Швеції і вже після цього відкрила власну адвокатську контору. Анніка спеціалізувалася на сімейному праві, а з часом зайнялася новим проектом щодо захисту рівноправ’я.
Вона відстоювала права жінок, що зазнали насильства, написала книгу на цю тему і стала дуже відомою. До всього вона ще активно займалась політикою на боці соціал-демократів, за що Мікаель дражнив її, давши їй прізвисько Політрук. Для себе Мікаель ще на початку своєї діяльності вирішив, що неможливо поєднувати партійність із журналістською чесністю. Тому він намагався не брати участі у виборах, а в тих випадках, коли все ж таки голосував, то навіть Еріці Берґер відмовлявся говорити, за кого віддав свій голос.
— Як твої справи? — спитала Анніка, коли вони переїздили через міст Скурубро.
— Дякую, все гаразд.
— То що ж тоді не так?
— Не так?
— Я ж знаю тебе, Мікке. Ти весь вечір був якийсь задумливий.
Мікаель помовчав.
— Це складна історія. В даний момент у мене дві проблеми. Одна пов’язана з дівчиною, з якою я познайомився два роки тому, вона допомагала мені у зв’язку із справою Веннерстрьома, а потім раптом взяла і зникла з мого життя без будь-яких пояснень. Вона як здиміла, і до минулого тижня я її жодного разу навіть не бачив.
Мікаель розповів сестрі про напад на вулиці Лундаґатан.
— Ти подав заяву до поліції? — поцікавилася Анніка.
— Ні.
— Чому?
— Ця дівчина живе дуже потайно. Нападу зазнала вона. Отже, їй і писати заяву.
Останнє, як вважав Мікаель, було вкрай малоймовірно і навряд чи входило до найближчих планів Лісбет Саландер.
— Уперта твоя голова! — сказала Анніка і погладила Мікаеля по щоці. — Завжди хочеш сам упоратися з усіма справами. А в чому друга проблема?
— Ми готуємося надрукувати в «Міленіумі» один сюжет, який викличе бурхливий відгук. Я сьогодні весь вечір думав, чи не порадитися з тобою. У сенсі, попросити про консультацію як адвоката.