Дівчина, що гралася з вогнем
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5421-0
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дівчина, що гралася з вогнем». Краткое содержание книги:
Пізно ввечері у своїй квартирі вбито журналіста та його подругу, які вивчали канали постачання до Швеції секс-рабинь з Прибалтики та Східної Європи. Усі підозри падають на найдивнішу дівчину у світі з темним минулим — Лісбет Саландер.
Мікаель Блумквіст починає власне розслідування загибелі своїх колег і друзів, щоб знайти справжнього вбивцю і довести невинуватість Лісбет, яка колись врятувала йому життя.
По всій Швеції розпочато полювання на «вбивцю-психопатку», проте Лісбет Саландер не боїться кинути виклик усім — і мафії, і громадськості, і навіть самій смерті.
Там вони довго прождали, перш ніж їх нарешті допитала інспектор Аніта Нюберґ — особа з волоссям кольору стиглого жита, років двадцяти з вигляду.
«Схоже, я починаю старіти!» — подумав Мікаель.
До третьої години попівночі він устиг випити стільки філіжанок чорної кави, що почував себе вже абсолютно тверезим і хворим. Йому навіть довелося раптово перервати допит і бігти до вбиральні, де його вирвало. Перед очима в нього весь час так і стояло спотворене обличчя Міа Берґман. Перш ніж повернутися до кабінету, він випив кілька кухлів води і довго вмивався, намагаючись зібрати докупи думки, щоб детально відповісти на питання, які задавала йому Аніта Нюберґ.
— Чи були у Даґа Свенссона і Міа Берґман вороги?
— Наскільки мені відомо, ні.
— Чи надходили їм які-небудь погрози?
— Ні, наскільки я знаю.
— Які у них були стосунки?
— Очевидно, вони кохали одне одного. Якось Даґ обмовився про те, що вони збираються завести дитину, коли Міа захистить докторську.
— Чи вживали вони наркотики?
— Не маю ніякого уявлення, проте не думаю. Хіба що як виняток могли викурити косяк з якого-небудь особливого випадку.
— Чому ви так пізно приїхали до них додому?
Мікаель детально пояснив.
— Чи не здається вам це дуже незвичайним — заявитися в гості такої пізньої години?
— Так, звісно. Це був перший такий випадок.
— Як ви з ними познайомилися?
— По роботі, — сказав Мікаель і знову пустився в довжелезні пояснення.
Знову і знову йому доводилося відповідати на питання, пов’язані з тим, що він вибрав такий невідповідний час для своїх відвідин.
Постріли чув увесь будинок. Вони пролунали один за одним з інтервалом менше п'яти секунд. Сімдесятилітній сусід в коричневому халаті жив ближче за всіх до цієї квартири. Зараз він був на пенсії, а раніше служив у береговій артилерії в чині майора. Він підвівся з дивана, на якому дивився телевізор, відразу після другого пострілу і негайно ж вийшов на сходовий майданчик. Якщо врахувати, що в нього погано працювали тазостегнові суглоби і, щоб підвестися з дивана, йому знадобилися деякі зусилля, виходило, що дійти до дверей і вибратися з квартири старий зумів секунд за тридцять. Ані він, ані хто інший із сусідів не бачили злочинця.
Згідно з приблизною оцінкою всіх свідків, Мікаель з’явився перед дверима квартири через дві хвилини після пострілів чи навіть трохи раніше.
Мікаель і Анніка могли бачити все, що робиться на вулиці, приблизно протягом тридцяти секунд — поки Анніка шукала потрібний під’їзд, припарковувала машину і Мікаель, перекинувшись з нею кількома словами, переходив через дорогу і піднімався сходами. Це означало, що перед зупинкою машини Анніки навпроти під’їзду у злочинця було тридцять чи сорок секунд для того, щоб вийти з квартири, спуститися вниз, кинути зброю на сходи в підвал, покинути будинок і сховатися. І все це йому вдалося зробити, залишившись непоміченим.
Усе говорило про те, що Мікаель і Анніка розминулися з убивцею за лічені секунди.
У якусь мить Мікаель зрозумів, що кримінальний інспектор Аніта Нюберґ схиляється до думки, що вбивцею цілком міг бути він сам: що він просто спустився на наступний майданчик, а потім, коли зібралися сусіди, зробив вигляд, ніби щойно увійшов у будинок. Але у Мікаеля було алібі — свідчення його сестри і переконливий розрахунок часу подій. Усі його дії, включаючи телефонну розмову з Даґом Свенссоном, могли підтвердити численні члени родини Джанніні.
Нарешті Анніка не витримала і втрутилася. Вона сказала, що Мікаель надав усю можливу допомогу і сприяння, але тепер він втомився і погано почувається. Час закінчувати допит і відпустити його додому. Вона нагадала про те, що виступає як адвокат свого брата і що в нього, як у кожної людини, є права, встановлені якщо не Богом, то, принаймні, риксдагом.
Вийшовши на вулицю, вони постояли біля машини.
— Йди додому і поспи, — порадила Анніка.
Мікаель похитав головою:
— Мені треба з’їздити до Еріки. Вона їх теж знала. Не можу я просто повідомити їй це телефоном і не хочу, щоб уранці вона почула про це в програмі новин.