Дівчина, що гралася з вогнем
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5421-0
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дівчина, що гралася з вогнем». Краткое содержание книги:
Пізно ввечері у своїй квартирі вбито журналіста та його подругу, які вивчали канали постачання до Швеції секс-рабинь з Прибалтики та Східної Європи. Усі підозри падають на найдивнішу дівчину у світі з темним минулим — Лісбет Саландер.
Мікаель Блумквіст починає власне розслідування загибелі своїх колег і друзів, щоб знайти справжнього вбивцю і довести невинуватість Лісбет, яка колись врятувала йому життя.
По всій Швеції розпочато полювання на «вбивцю-психопатку», проте Лісбет Саландер не боїться кинути виклик усім — і мафії, і громадськості, і навіть самій смерті.
Даґ Свенссон був молодший за нього років на п’ятнадцять, але Мікаель пізнавав у ньому ту пристрасть, яка колись надихала його самого, коли він кинув виклик нікчемним журналістам, що відали питаннями економіки, і випустив скандальну книгу, якої йому досі не пробачили в деяких редакціях.
Але книжка Даґа Свенссона має бути такою, щоб у ній ні до чого не можна було прискіпатись. Якщо репортер пише на таку пекучу тему, у нього все повинно бути на сто відсотків підкріплено фактами, інакше до подібного завдання взагалі краще не братися. У Даґа Свенссона міцність доказів досягала дев’яноста восьми відсотків, але залишалися слабкі місця, що потребували ретельного доопрацювання, і траплялися деякі твердження, які, на думку Мікаеля, були недостатньо підкріплені документами.
О пів на шосту він відкрив шухляду свого письмового столу і вийняв сигарету. Еріка Берґер заборонила куріння в редакції, але зараз він був тут сам, і всі свята ніхто сюди не прийде. Попрацювавши ще сорок хвилин, він зібрав усі аркуші і поклав переглянутий розділ на стіл до Еріки для прочитання. Даґ Свенссон обіцяв надіслати завтра електронною поштою остаточний варіант трьох останніх розділів, щоб Мікаель устиг пропрацювати цей матеріал за вихідні. На перший вівторок після великодніх свят було заплановано нараду, на якій Даґ, Еріка, Мікаель і секретар редакції Малін Ерікссон збиралися затвердити остаточний варіант тексту книги і статей, призначених для «Міленіуму». Після цього залишалася тільки розробка макета, що в основному було завданням Крістера Мальма, і після цього можна буде віддавати рукопис у друк. Мікаель вирішив знову покластися на те підприємство, де була надрукована його книжка про справу Веннерстрьома і з яким відносно як ціни, так і якості не могла змагатися ніяка інша друкарня.
Поглянувши на годинник, Мікаель дозволив собі викурити потай ще одну сигарету, а потім сів біля вікна і став дивитися на Гьотґатан. У задумі він поторкав язиком болюче місце на губі. Воно потроху заживало. Всоте він запитував себе, що ж сталося тоді на Лундаґатан біля дверей будинку, де мешкала Лісбет.
Єдине, що він тепер знав напевно, це те, що Лісбет Саландер жива і повернулася до Стокгольма.
Після цієї пригоди він щодня пробував зв’язатися з нею: надсилав електронні листи на адресу, якою вона користувалася рік тому, але не отримав ніякої відповіді, кілька разів ходив на Лундаґатан. Мікаель уже почав утрачати надію.
Напис на дверній табличці змінився, тепер там значилося «Саландер — Ву». У реєстрі народонаселення виявилося двісті п’ятдесят людей з прізвищем Ву, і приблизно сто сорок з них проживали в Стокгольмі, проте ні в кого не була зазначена адреса на Лундаґатан. Мікаель не мав ані найменшого уявлення, хто з цих Ву міг поселитися у Лісбет Саландер — завела вона бойфренда чи здала комусь свою квартиру. На його стукіт ніхто не відчинив.
Урешті-решт він сів і написав їй звичайного старомодного листа:
Привіт, Саллі!
Не знаю, що сталося рік тому, але тепер уже і до такого тугодума, як я, дійшло нарешті, що ти порвала зі мною всі стосунки. Ти маєш цілковите і незаперечне право сама вирішувати, з ким ти хочеш спілкуватися, і я не збираюся тобі нав’язуватись. Я тільки хочу сказати, що як і раніше вважаю тебе своїм другом, що я скучив за тобою і хотів би зустрітися з тобою за філіжанкою кави, якби ти погодилася.
Не знаю, у яку біду ти там влізла, але переполох на Лундаґатан викликає в мене стурбованість. Якщо тобі знадобиться допомога, ти можеш зателефонувати мені у будь-який час. Як відомо, я перед тобою у великому боргу.
Крім того, у мене залишилася твоя сумка. Якщо вона тобі потрібна, ти тільки дай знати. Якщо ти не хочеш зі мною зустрічатися, то тобі досить повідомити мені адресу, за якою я міг би її тобі переслати. Я сам не прийду до тебе, після того як ти так ясно дала мені зрозуміти, що не бажаєш мати зі мною ніякої справи.
Мікаель
Зрозуміло, у відповідь не надійшло ані слова.
Повернувшись додому на ранок після пригоди на Лундаґатан, він відкрив її сумку і виклав вміст на кухонний стіл. Там були гаманець, у якому лежала поштова квитанція за грошовий переказ, приблизно шістсот шведських крон готівкою і двісті американських доларів, а також місячний квиток Транспортних ліній Великого Стокгольма. Ще там лежала почата пачка «Мальборо лайт», три запальнички «Віс», коробочка пігулок від горла, почата пачка одноразових носових хустинок, зубна щітка, зубна паста і в окремій кишеньці три тампони, початий пакет презервативів з етикеткою, з якої було видно, що його куплено в лондонському аеропорту Ґетвік, блокнот у чорній твердій палітурці формату А5, чотири кулькові ручки, балончик із сльозоточивим газом, невелика сумочка з губною помадою і косметикою, радіо-FM з навушником, але без батарейок і вчорашній номер газети «Афтонбладет».