Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
Орград після громадянської війни встиг не лише відбудуватися, а і повернути свою велич, привабити нових жителів та торговців, які цілими рядами вишиковувалися на площі. Всюди кипіло життя, крики, лайка та іржання коней, лай собак та вигуки варти, яка зміняла своїй товаришів на постах.
Фалмін, крокуючи дорогою із бруківки, оминув кальобуху із сечі, яку тільки що залишив один із впряжених у довгий віз волів, якого поганяв наголо вибрити чоловік. Зліва лаяв рябий пес, що аж піна із рота летіла. Благандійський Чаклун не зважав, був думками десь далеко звідси, хоча, по правді, інколи навіть його захоплювали розміри та велич столиці Норенгард.
Нарешті попереду вигулькнув двоповерховий дім із темної цегли, у якому проживала Анарель. Фалмін, стоячи на порозі, на мить завагався, не поспішав стукати. Хотілося б просто заснути і відімкнутися на декілька днів, відпочити від усього, що навалилося за весь час. Але він, не будучи дурнем, розумів, що Анарель перепочити не дасть. Так було завжди, доводилося їхати від неї.
І справді, як тільки Фалмін зайшов до будинку, чародійка всадила його на ліжко, важко видихнула й почала говорити, нічого не пояснивши. Вона не любила нічого пояснювати.
— Фалміне, залишся ще на декілька днів. Скоро я буду в Еленітелі, де зможу повноцінно зайнятися пошуками зрадника. Але не покидай мене знову. Лише не зараз!
Він, трішки незручно себе відчуваючи під поглядом Анарель, намагався не дивитися їй у вічі.
— Я не можу так, Анно. Не можу. Стало відомо, де переховується ватажок вбивць із Ідільдора. Необхідно знешкодити небезпеку й дізнатися, хто за цим стоїть. Я просто зобов'язаний це зробити, аби вони не нашкодили ще комусь.
— Ні, Фалміне, ти нікому нічого не зобов'язаний! Люди женуть тебе як собаку, тільки дізнавшись, що ти не такий, як усі! Забув, як вони, ці потребуючі допомоги люди, кидали в тебе камінням і гнилими овочами, коли ти допомагав? Забув, як вигукували прокльони в твій бік і погрожували повісити? Ні, мій любий, ти нікому й нічим не зобов'язаний. Лиш собі тепер повинен влаштувати нове, спокійне життя, не від кого не переховуючись і нікого не боячись.
Після цих слів він примружив очі, вперше за весь час розізлився на чародійку, яка зараз говорила нелогічні речі.
— Ти знаєш, що я повинен їхати. Ми говорили про це вчора. Хіба не так?
Фалмін важко видихнув, побачивши сльози, що стояли в кутиках її очей. Чаклун відносився до Анарель по-особливому, а тому й намагався завжди зберігати спокій при подібних розмовах і не сваритися, хоча інколи ці розмови добряче набридали.
— Анно, я не можу зараз осісти на одному місці й бути завжди поруч. Я повинен знайти тих, хто переслідує доньку і відшукати відповіді на всі запитання.
Вона взяла його за руку, потягнула до себе й обійняла.
— Любий, я пропонувала допомогу, тому що дійсно цього хочу, але ти на стільки одержимий цією ідеєю, що навіть не можеш більше двох-трьох днів сидіти на місці. Завжди в подорожах, ризикуєш власною головою!
Він відвернувся, не в змозі дивитися в благаючі карі очі. Вона ніжно повернула його голову до себе, аби зустрітися поглядами. Фалмін побачив, що Анарель чекала слів, адже ніколи не любила незавершених фраз чи розмов. Хотіла всього й одразу.
— Любий, ну, милий, прошу, залишся ще бодай на декілька днів, а потім ми разом підемо на пошуки твоєї доньки та її кривдників. Обіцяю!
— Анно, ми вже не раз говорили про це…
Анарель, не зводячи із нього очей, обережно вивільнила свою руку, обійняла й міцно притиснулась до грудей чаклуна. Фалмін, зрозумівши, що не сказав того, чого вона хотіла, вирішив просто помовчати. Знав, що слова тут уже не потрібні.
Вона всхлипнула, підвела голову, поглянула у його темні очі. Фалмін потягнувся вперед, поцілував її пристрасно й ніжно. Потім встав, мовчки накинув на себе решту одягу, повісив на спину ремінь із мечем і пов'язав на коліні піхви з кинджалом.
Анарель мовчала. Тихо спостерігала, поглядом проводжаючи в дорогу, як і тоді, коли вони востаннє бачилися. Він відчував погляд жінки, відчував її образу, від чого настрій взагалі зіпсувався. А ще знав, що тут щось не так.
Фалмін підійшов до дверей, зняв з крючка плащ, накинув його і надів каптур. Відверто кажучи, він міг затриматися на декілька годин, але щось йому підсказало, що потрібно йти зараз. Чародійка вела себе вкрай дивно, зважаючи на різницю в словах вчорашніх та сьогоднішніх.