Кров Дракона. Хто із нас жертва?

— Перепрошую?

— Пані Анна Анарель де Гіде входить у число Вищого Кола чародіїв, а як відомо, вона та Ігрев час від часу представляють мої інтереси серед своїх колег. Скажімо, якби я щось зробив із тобою, то Анарель миттю відвернулася від мене та перестала б допомагати. Скажу прямо, Фалміне, ти живий зараз тільки через те, що твоя чародійка важлива для мене. Повір, якби не цей маленький фактор, ти б уже був колесований. Мені не відмовляють.

— Я не хотів…

Сигізмунд підняв руку, змушуючи замовкнути. Підвівся, взяв зі столу листа, який до цього лежав під іншими паперами й простягнув його Фалміну. Той мовчки прийняв його із рук короля.

— Можливо, я сам винен, що поклав на тебе великі надії, чи ж може, ти й справді переоцінений, чаклуне. Врешті, мені однаково. Допоки Ігрев і Анарель на моєму боці, ти повинен жити. У цьому листі вся необхідна інформація про Етто із Сінеля, так званого Сінільського Горлоріза. Прочитай і тоді зрозумієш, де цього чоловіка шукати. Про його замовника ти не дізнаєшся. Не варто поки того знати.

Фалмін трохи помовчав, згодом підвівся, не знаючи, що сказати. Замість слів кивнув головою в знак вдячності й довіри, яку проявив король. Той, у свою чергу, стояв нерухомо, як статуя, і лише боги знали, про що зараз думала ця людина.

У двері постукали й до кабінету без запрошення зайшов чорноволосий чоловік у чорному наряді із довгим посохом в руках. На вигляд він мав не більше тридцяти п'яти, від обличчя, позбавленого явних зморшок, віяло аристократичністю та манерами. Волосся було коротко підстрижене, а тоненька борідка підкреслювала гостре підборіддя. Очі чоловіка, якщо не придивлятися, було темними та загадковими, однак придивившись можна було помітити фіолетовий відтінок — це була ознака знаменитого в минулому роду Мірте.

— Ваша високосте, ви кликали мене? — запитав легким і послужливим голосом Ігрев, низько вклонившись перед королем.

— Так, Ігреве, кликав. Гадаю, ти знайомий із Благандійським Чаклуном?

— Знайомий, мій королю, причому доволі близько.

— Тим краще, — сказав норенгардець, здавалося, повністю спокійним голосом. — Проведи Фалміна, а потім покажи йому місто. Відмовки не приймаються, тому йдіть.

Фалмін, якого дійсно вразила зміна в поведінці короля, схилився в поклоні перед Сигізмундом, який, побачивши прояв етикету, також ледь помітно схилив голову й на прощання посміхнувся, показавши красиві рівні зуби.

— До зустрічі, Фалміне. Сподіваюся, вона все ж таки колись відбудеться, — сказав швидко король, після чого відвернувся від чаклуна.

Після того, як король попращався, Благандійський Чаклун і чародій вийшли з кабінету. Сигізмунд, якого не зовсім потішила зустріч, ще певний час стояв у роздумах біля портретів, але відволікся і з новими силами прийнявся за роботу з паперами. «Бідолашний Фалміне, думаєш, що король Сигізмунд нічого не знає. Думаєш, що Ельгіда буде в безпеці завдяки твоїм потугам. Наївний, — думав Сірий Ворон, ставлячи свій підпис під наказом із грифом «надсекретно»».