Кров Дракона. Хто із нас жертва?

Ігрев, почувши це, насторожився, навіть відставив горілку подалі.

— Що ще?

— Анарель займеться цим питанням, однак я взагалі не знаю, кому зараз можна довіряти.

— Я твій друг, Фалміне. Тим паче, що в якійсь мірі я тебе розумію. На рахунок доньки.

— Ти про Істрід?

Істрід. Єдина донька Ігрева, яка із раннього дитинства, як і Ельгі, жила в Канйорі. Ігрев, будучи змалку в самому епіцентрі подій Благандії, вирішив, що його донька не повинна перебувати у цьому водовороті інтриг, заговорів, війн та хвороб, а тому відправив її в процвітаючі краї канйорських драконів, де люди не знали усіх згаданих раніше речей. Але різниця між дівчатами була в тому, що Ельгіда переховувалася, а Істрід служила головним радником канйорського царя. Це при тому, що їй не виповнилося і двадцяти років. Неймовірно талановита чародійка, така ж, як і її батько.

— Вона злиться на мене, доволі давно. Задається питанням, чому батько відправив її в чужу країну, змусив вивчити їхні звичаї та служити їхньому царю. У тебе те ж саме?

— Вона переховується, Ігреве. Як гадаєш, Ельгі рада цьому? Рада тому, що не може побачити єдиного ще живого батька?

— А як же Катрін? Де вона?

– Її мати? Ти і забув вже. Вона померла, Ігреве.

— Пробач…

— Не варто, — чаклун підняв руку, аби вищий чародій зупинився. Фалмін не любив говорити про свою покійну дружину. Занадто багато було із нею спогадів. — Не будемо про це.

— Як забажаєш.

Сиділи у мовчанці декілька хвилин, які здавалися вічністю. Коли це набридло обом, Фалмін підвівся.

— Коли все це закінчиться, я б хотів зустрітися із тобою, — сказав.

— А коли це закінчиться? — спитав Ігрев, граючись медальйоном у формі місяця, що висів у нього на шиї. — Ми батьки-невдахи, які нарекли своїх любих доньок на нещастя та ненависть до нас самих. Усе в ім’я їхньої ж безпеки. Але кому від того легше?

Відповідь забарилася. Ігрев бачив, що чаклун і сам вагається, думає, а чи вийде в нього захистити доньку. Чародій не став добивати, не став випитувати. Просто підвівся, мовчки потиснув Фалміну руку й легенько обійняв.

— Нехай допоможе тобі Сила, — сказав чародій, більше не намагаючись затримати чаклуна. Бачив, що його друг дійсно дуже поспішає. — Стосовно чародіїв не переймайся. Я і Анарель займемося цим із завзяттям, а тим часом ти знайди доньку першим за інших. Буду чекати на зустріч із тобою та Ельгідою.

— До зустрічі, Ігреве.

Можливо, якби Фалмін був оратором чи поетом, то міг сказати наостанок красиві слова та сльозливі речі. Якби він знав, що це таке, бути розчуленим, то можливо міцно обійняв би друга, із яким не бачився до цього довгі роки. Однак Фалмін із Мальгарда був холоднокровних професіоналом, якого із дитинства вчили лише вбивати та не бути вбитим. Зважаючи на це, він завжди намагався вкладати важливі речі в прості, але зрозумілі слова. А його справжні друзі, яким і був Ігрев, на це міг лише вдячно усміхнутися.