Аецій, останній римлянин
- Автор: Парницкий Теодор
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Переводчик: Наталья Михайлевская
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Аецій, останній римлянин». Краткое содержание книги:
Перший (неофіційний) переклад українською мовою.
«Так, нічим не схоже!», — скаже він собі ще раз, входячи до кубікулу і кидаючи сніп яскравого світла на постать Пелагії, що спокійно роздягається. Бо хоч світляний круг, як і тоді, вісімнадцять років тому, насамперед утягує в себе дві стопи, з яких щойно зсунулися червоні, переткані золотом черевики, — навіть ці стопи, так, здавалось би, схожі у всіх людей, — нічим не нагадують Аецієві доньки Карпілія. Ніщо інше у всій постаті та поведінці Пелагії теж не нагадує йому першої дружини. Боніфацієва вдова не надто висока, але струнка і гнучка… тіло її матове, темне… очі чорні, завжди блискучі — навіть тоді, коли їх затіняють довгі, ще темніші вії… Байдуже — може, тільки, трохи здивовано дивиться на вже майже повністю оголеного Аеція: не озивається ні словом, коли лампа наближається до самих її персів. Оголеними, дуже темними руками виймає з блискучого плетива волосся довгі золоті шпильки, а, впоравшись із ними, починає знімати широку багряну стьожку, що почетвірним вінцем обвиває гарної форми, хоч трохи закоротку голову. Коли ж волосся, ніби густий клубок чорних змій, швидко зіслизне на рамена, груди і плечі, — вправним рухом скине з себе тяжку, злототкану, червону сукню, зостаючись у самій лише туніці таларі.
Нічна одіж, яку в пошлюбну ніч мала на собі донька Карпілія, — яскраво-червона, ткана з грубої вовни, відкривала всі груди і ноги аж за коліна; туніка талар Пелагії покриває її всю від шиї аж до кісточок ніг, але, пошита з дорогої тоненької тканини, що її з далекого краю сінів привозить модницям Заходу александрійський купець Домінус, — здається лише прозірчатою заслоною, блідо-рожевий колір якої предивно поєднується з темним тілом нумідійської спадкоємиці. Аецій вже знає, що його дружина не має литок як палиці, ні кривих лопаток, ні негарно звислих грудей. Поглинає її зором таким жадібним і таким променистим, аж Пелагія починає відчувати неспокій: чи не согрішила, надягаючи цю дорогоцінну туніку, через яку так їй заздрила пасербиця?…
Аецій, натомість, відчуває величезне задоволення: чотири місяці тому розпочав сорок п’ятий рік життя, зоставивши далеко позаду ті літа, коли чоловіком, його вчинками і думками, керують всевладні тілесні похоті, — зрештою, Аецій ніколи і не був їхнім невільником. Але довгі місяці, що їх він мусив пережити між гунами, зродили у ньому непоборну тугу за красою жіночого тіла й обличчя. Напевне, ні донька Карпілія, яка втоляла його жагу давніше, ні Пелагія, яка робитиме се тепер, суттю своєї жіночності майже нічим не відрізнялися від гунських невіст, що своїми пестощами сповнювали Аецієві сумні ночі вигнання. Але, черпаючи з їхніх уст, перс і стегон насолоду не меншу тієї, яку таїли у своїх вустах, персах і стегнах його перша дружина та Пелагія, — вважав лише перешкодою всіляке світло, що безжально відкривало всю невимовну бридкість жінок гунського племені… бридкість, вигляд якої — навіть у нього, так звичного до цього народу! — легко міг погасити і звести нанівець хоч би й найсильнішу похіть, будячи водночас могутню болісну тугу: за жіночою красою. І от він має її перед собою.
— Прошу тебе, Пелагіє, зніми з себе і цю одіж…
У його голосі звучать м’які лагідні нотки, яких ніколи не чули з цих уст ні Плацидія, ні Боніфацій, Ні Басс, ні Фелікс, Касіодор, Андевот чи король Ругіла.
— Ні, Аецію.
І більше ні словом не озвалася тієї ночі, попри те, що через кілька годин Аецій, щедро напоєний, а навіть пересичений і вже втомлений коханням, почав засипати її питаннями, які задавав голосом усе більше сонним, але повним щирого зацікавлення і здивування. Але, не отримавши жодної відповіді, заснув, щоб прокинутись аж тоді, коли сонце вже високо підніметься.
Спав, як завжди, без ніяких сновидінь. Прокинувшись, одразу ж детально згадав усе, що відбувалося перед тим, ніж заснув. Глянув на Пелагію. Темна барва її тіла ще більше вигравала при світлі сонячного проміння. Його погляд, зі щирою радістю, хоч цілковито звільнившись од жаги, знову почав блукати по всій її постаті. З великим здивуванням помітив, що надто швидко, надто високо, — як на ранковий сон, — здіймалися в диханні темні груди, майже неторкнуті часом: п’ятьма роками заміжжя та материнства… Все більше здивований погляд Аеція ковзнув урешті на обличчя… вуста… щоки… широко розплющені очі… Не спала! В її погляді прочитав такі дивні та незбагненні речі, що відразу ж схилився над нею, майже торкаючись обличчям широко розхилених над зціпленими зубами губ… І раптом ці губи вгризлися в нього… Темні гнучкі руки миттю обплели його всього могутнім зміїним стиском… таке знайоме йому обличчя раптом невпізнанно змінилося, перетворене настільки шаленою жагою, що сорокап’ятирічний Аецій не міг стриматися, щоб інстинктивним рухом підлітка не відсахнутися і не спитати тремтячим голосом: