Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
- Бачиш оте вікно? Франческо кивнув головою.
- Ми ніяк не можемо відчинити двері крамниці. Полізеш через віконечко і відчиниш двері зсередини. Зрозумів? Та дивись, не здумай жартувати з нами, а то дорого заплатиш!
- Лізь, треба поспішати!- перепинив його другий.- Ну, підсади' його.
Франческо хотів був опиратися, та бандит стусонув його кулачищем. Довелося підкоритися. Тоді один злодій згріб хлопця на руки і підняв аж до віконця.
- Не пролізу,- шепнув Франческо,- дуже вузьке...
- А ти голову, голову спочатку просунь! Де пройде голова, там пролізуть і плечі. Та мерщій же, ну!
І бандит, щоб підкріпити наказ, почав бити Франческо по ногах.
Франческо просунув голову у віконце. Всередині було темно, хоч в око стрель.
«Вони сказали, що тут крамниця. Цікаво, що ж це за крамниця?»- міркував хлопець. Злодії підпихали Франческо, поки він, ледве тамуючи біль в грудях, помалесеньку пролазив крізь вікно. Потім один грабіжник став на спину іншому, щоб не випустити ноги хлопчика. Нарешті Франческо повис головою вниз. Він простяг руки, доторкнувся долівки, впав і швидко підвівся. Якусь мить Франческо стояв, мов укопаний, і отямився лише, коли почув грубий окрик. [231] - Чого ти стирчиш, як пень?- просичав бандит.- Ворушися! Двері праворуч! Там повинен бути засув. Якщо він не відсувається, пройди до вікна і підтягни трошки штору. Хоч на дві долоні, тоді буде світліше. Та жвавіше, ти, слимак!..
Франческо почав мацати руками по стіні. Так, ось і двері. Він знайшов холодний засув. Другою рукою намацав ручку і вже хотів був одімкнути двері, але тут йому раптом сяйнула думка:
«Доки я тут, грабіжники нічого мені не вдіють: адже вони до мене не дістануть,- міркував собі Франческо.- Я зроблю так: не відчиню дверей і край, тоді вони муситимуть швидше тікати звідси, як не хочуть потрапити в руки нічних патрулів».
У цю мить через віконце до нього знову долинув голос грабіжника:
- Швидше! Швидше там!
Але Франческо й з місця не рушив. Він навіть посміхнувся.
«Лютуйте, скільки хочете,- думав собі хлопець,- ви сюди все одно не дістанете! Самі ж сказали, що не можете пролізти у вузеньке вікно».
Та раптом інша думка затьмарила його радість:
«Злодії підуть, а як виберуся звідси я? Мене або заскочать тут, або зловлять, коли я вилазитиму. Ще подумають, що красти лазив. Хіба хто повірить, що злодії мене увіпхнули через віконце?»
Франческо не знав, що робити. Вихід підказали йому самі грабіжники: раптом вони тихенько постукали в двері.
- Відчини!- прошипів до нього голос, у якому чулася дика лють.- Негайно відчини, а то лихо тобі буде!
«Стукайте, стукайте! Вас там швидше почують і зловлять»,- міркував собі Франческо.
І раптом йому спало на думку: треба кричати! Треба зчинити галас, розбудити власника магазину. Тоді всі зрозуміють, що він не допомагав бандитам.
Франческо перейшов через кімнату, натикаючись на меблі, яких у темряві не було видно. Нарешті він намацав пальцями слизьку поверхню вітрини, а збоку ручку, повернув її і прочинив вікно. Крізь отвори залізної штори [232] в обличчя війнуло прохолодою. Франческо щосили загупав кулаками в штору й закричав:
- Рятуйте! Допоможіть! Ловіть злодіїв! Ловіть злодіїв!
На вулиці хтось швидко пробіг. Може, це тікали грабіжники? Франческо ще дужче загрюкав кулаками і закричав на все горло. Йому було страшно, але він кричав так, що його чули на цілий кілометр. Просюрчав свисток. Йому відповів другий. Нічні патрулі поспішали на допомогу. А Франческо без упину гупав у штору, аж поки почув чиїсь кроки та грізний голос:
- Гей, ви! Стійте, а то стріляти буду! Ні з місця, бо там і покладу!
- Нарешті їх схопили,- прошепотів Франческо, безсило падаючи на долівку.
Незабаром хтось постукав у штору.
- Гей, хто там? Відкривайте штору і виходьте: все одно ви вже в наших руках.
Франческо ледь зрушив на кілька сантиметрів штору, як раптом її підхопила знизу дужа рука і підняла аж під стелю. Перед ним стояв поліцейський з пістолетом у руці. А недалеко від крамниці просто посеред вулиці кілька патрульних одягали злодіям залізні наручники.
- Та це ж дитина!- вигукнув поліцейський, схопивши Франческо за плече...