Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
У 1939 р., після окупації Галичини радянськими військами, залишився у Львові за завданням ОУН. У червні 1940 р. був висланий разом із родиною до Архангельської області. У 1941 р. був відправлений на поселення до Казахстану, в колгосп «Жана-Туратс» Красногорського району. Був довіреним польського посольства у цьому районі, головою обласного правління Союзу польських патріотів. Заарештований 27.11.1944 р. за звинуваченням у польській націоналістичній діяльності. Повністю зізнався щодо своєї участі в УВО та ОУН. У лютому 1945 р. був переданий із НКВС Казахстану до НКВС УРСР, втратив у в'язницях дружину та 2 дітей.
У 1946 р. як польський громадянин згідно угоди між радянським урядом та головою польського еміграційного уряду генералом Сікорським був відпущений до Польщі. У 1947 р. виїхав до Австрії. Восени 1956 р. переїхав до США, був активним громадським діячем. Помер від серцевого нападу у Нью-Йорку, у помешканні рідного брата Івана.
ЦДАГПОУ. — Ф. 263, архівно-слідча справа Кураха М С; ЦДАВОУ. — Ф. 4019 — особистий фонд Кураха М.; Дашкевич Р. Артилерія Січових стрільців за Золоті Київські Ворота. — Нью-Йорк. — 1965; Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1962. - № 3/4. — С. 101; Панченко І. Харківський Слобідський Кіш//Українське Козацтво. — Ч. 54–55. — С. 38–39.
(?—?) — підполковник Армії УНР.
Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
У 1920 р. — начальник Могилів-Подільсь-кого повітового жандармського відділу.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 45.
(30.05.1872-?) — старшина Дієвої армії УНР.
Закінчив кадетський корпус, 2-ге військове Костянтинівське училище за 1-м розрядом (1891), служив у 47-му піхотному Українському полку (Могилів-Подільський). Станом на 01.01.1910 р — капітан, старший ад'ютант управління Варшавської місцевої бригади. Останнє звання у російській армії — полковник.
З 11.09.1919 р. — у розпорядженні начальника Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 201–204, Список капитанам армейской пехоты на 1911. — СПб. — С. 621
(?—?) — підполковник Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — капітан.
З 09.02.1918 р. — помічник командира 2-го Запорізького куреня (з 15.03.1918 р. — полку) Армії УНР. У грудні 1919 р. — серед українських вояків, інтернованих польською владою у Луцьку. У травні 1920 р. — командир 16-го запасного куреня 6-ї запасної бригади Армії УНР. З 13.09.1920 р. — приділений до штабу 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. 28.02.1922 р. був переведений з 5-ї Херсонської дивізії до 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 32, 108; Монкевич Б. Слідами новітніх запорожців. Похід Болбочана на Крим. — Львів. — 1928. — С. 26, 27; Порохівський Г. Матеріали до історії 2-ї Кулеметної бригада/За Державність. — Каліш. — Ч. 1. — С. 137.
(1878—?) — сотник Дієвої армії УНР.
Народився у м. Уїздці Дубенського повіту Волинської губернії. На військовій службі з 1901 р Останнє звання у російській армії — поручик (кінноти).
В українській армії з 1917 р У 1919 р. був помічником командира, а у вересні—жовтні — в. о. командира 26-го (2-го) Залізничного полку Дієвої армії УНР. У 1921 р. — командир кадрів 5-го кінного полку 5-ї Херсонської дивізії Армії УНР. У 1922 р. — приділений до штабу 6-ї Стрілецької дивізі Армії УНР.
В Дієвій армії УНР служив також Кухарчук Яків Гордійович — хорунжий, у 1919 р. — ольгопільській повітовий комендант.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 923. — С. 53–55; Самутин П. Командний склад VI-oї Січової стрілецької дивізії 1920 р.//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1973. — Ч. 4. — С. 84.
(1890?—?) — підполковник Армії УНР.
Останнє звання у російській армії — підпоручик.
Станом на 13.03.1922 р. служив у 2-й Волинській дивізії. У боях Визвольної війни був тричі важко поранений.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 927. — С 39–42.
(04.11.1895–1944?) — сотник Армії УНР.
Народився у с. Волинець під Львовом. Закінчив Цісарсько-королівську українську академічну гімназію у Львові, був одним із засновників української молодіжної організації ¦Пласт». Навчався на юридичному факультеті Львівського університету. У серпні 1914 р. одним із перших вступив до Легіону Українських січових стрільців. Станом на 01.01.1916 р. — четар 5-ї сотні Легіону. У вересні 1916 р. потрапив у російський полон. Перебував у таборі для військовополонених у Дубровці, під Царициним. Останнє звання в австро-угорській армії — лейтенант.
13.01.1918 р. разом з іншими полоненими старшинами УСС прибув до Києва, де став одним зі старшин Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців. З 19.01.1918 р. — командир запасної сотні 1-го куреня Січових стрільців. З 26.11.1918 р. — начальник відділу у штабі військ Директорії. З початку грудня 1918 р. до середини лютого 1919 р. — командир 1-го полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. Згодом — член української дипломатичної місії у Швеції. З 10.06.1919 р. — командир Коша Січових стрільців Дієвої армії УНР (запасної частини, де навчалися новобранці). З липня 1919 р. — помічник командира Коша. У грудні 1919 р. — серед українських вояків, інтернованих польською владою у Луцьку.
Кучабський Василь, портрет 1920 року (Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992)
Навесні 1920 р. виїхав до Чехо-Словаччини. У 1921 р. повернувся до Львова, навчався на юридичному відділі Українського університету. Був одним із активних членів Української військової організації. Неодноразово заарештовувався польською владою. У 1923 р. виїхав до Берліна, закінчив філософський факультет берлінського Фрідріх-Вільгельмського університету. Автор численних праць з історії Визвольних змагань, зокрема — «Золоті ворота. Історія Січових стрільців».
Під час Другої світової війни жив у Любліні. Останні відомості про В. Кучабського — від червня 1944 р. Подальша доля невідома.
Кучабський Ю. Василь Кучабський. — Пустомити. — 1996; Крезуб А. Кіш Січових стрільців//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 11. — С. 19–21; Ч. 12. — С. 16–18; УСС, Українські січові стрільці. — Львів. — 1935. — С. 150.
(1.03.1887—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Відень. Офіцер австро-угорської армії. Під час Першої світової війни служив у 22-му полкові стрільців, що складався переважно з українців. Дістав важке поранення у голову.
Кучера Август, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1935. — Ч. 5)
У 1919 р. служив в Українській Галицькій армії. Наприкінці 1919 р. — командир 3-ї Бережанскї бригади (потім — полку) УГА. У 1920 р. — помічник командира 1-го кінного ім. М. Залізняка полку Окремої кінної дивізії Армії УНР. З 30.04.1921 р. — командир Запасного кінного полку Окремої кінної дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 151; Спр. 927. — С. 36; Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 59. — С. 310;Марущенко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 177–214; Ч. 9. — С. 206–225.
(10.11.1878-21.11.1942) — генерал-хорунжий Армії УНР.