Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
Народився у м. Олександрівськ Катерино славської губернії (нині — Запоріжжя). Закінчив Олександрівське міське училище, Одеське піхотне юнкерське училище (1904). Служив у 15-му стрілецькому полку. Закінчив Імператорську Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1912). З 08.1916 р. — підполковник. У 1917 р. — начальник штабу 10-ї Сибірської стрілецької дивізії. Під час Першої світової війни був контужений (08.07.1917) та отруєний газами (10.07.1917).
Кущ Віктор, фото 20-х років (За Державність. — Каліш. — 1934. — Ч. 4)
З серпня 1918 р. — начальник оперативного відділу штабу 1-го Волинського корпусу Армії Української Держави. З 13.11.1918 р. — начальник штабу 13-ї пішої кадрової дивізії. З 01.01.1919 р. — начальник організаційного відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. З 07.03.1919 р. — начальник частини розвідки розвідчого відділу штабу Дієвої армії УНР. З 01.05.1919 р. — начальник штабу 1-го дієвого корпусу Дієвої армії УНР. З 02.06.1919 р. — начальник штабу 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР. З 27.07.1919 р. — начальник штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою. З 19.03.1920 р. — т. в. о. начальника мобілізаційного відділу Головного управління Генерального штабу УНР. З 19.03.1920 р — начальник організаційного управління Генерального штабу УНР. З 07.07.1920 р. — начальник 1-го генерал-квартирмейстерства штабу Дієвої армії УНР. З 05.10.1920 р. — генерал-хорунжий. З березня 1927 р. — начальник Генерального штабу при Військовому міністерстві уряду УНР в екзилі.
З серпня 1927 р. — головний редактор військово-наукового часопису «Табор», що видавався до початку Другої світової війни. Помер у Варшаві, похований на православному цвинтарі Воля.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2 — Спр 37 — С 443; Ф. 1078. — Оп Z — Спр 264 — С 65–66; Ф. 1078. — Оп Z — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С 48–49; Список Генерального штаба на 1914 — СПб. — 1914 — С 644; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежнісгь//За Державнісгк — Варшава — 1938. - № 8. — С 9-64; 1939. - № 9. — С 20, 31–32, 37; Прохода В. Записки непокірливого — Торонто. — 1969. — Кн 1. — С 405–413, Shandruk Р Arms of valoi: — 1959: Омелянович-Павленко M Спогади українського командарма — Київ — 2002 — С 215.
Симон Петлюра серед старшин та вояків 3-го Гайдамацького полку Армії УНР, поч. березня 1918 року (ЦДАКФДУ)
Л
(?—?) — командир куреня Дієвої армії УНР.
Поляк за походженням. Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 109-го піхотного Волзького полку (під Ковно). Останнє звання у російській армії — підполковник.
З січня 1919 р. — командир куреня Житомирської юнацької школи Дієвої армії УНР. 30.04.1919 р. був заарештований начальником школи за, начебто, підбурення юнаків перейти до поляків. У подальшому — викладач школи. У червні 1919 р. перейшов на польський бік разом з частиною обозу школи. Подальша доля невідома.
Петрів В. Житомирська юнацька школа//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 7–8. — С 15–18; Ч 10. — С. 11–15; Ч. 11. — С. 14–17; 1937 — Ч. 1 — С. 19–21; Ч. 3. — С. 14–17; Ч. 6. — С. 17–18; Винник І. Бої Житомирської пішої юнацької школи//За Державність. — Варшава. — Львів. — 1939. — Ч. 9. — С. 164–170.
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1918 р. служив у Сердюцькій дивізії гетьмана П. Скоропадського. На початку січня 1919 р. з решток дивізії сформував та очолив 3-й піший полк Січових стрільців Дієвої армії УНР. Був командиром цього полку до 31.03.1919 р. Подальша доля невідома.
Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992.
(? — вересень 1920) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Переяслав Полтавської губернії. Навчався у Київській духовній семінарії. Останнє звання у російській армії — підпоручик.
З середини січня 1919 р. — помічник командира 3-го Залізничного полку Окремого Залізнично-Технічного корпусу Дієвої армії УНР. 3 24.10.1919 р. — командир 27-го (3-го Залізничного полку) Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу: командир 3-го куреня збірної бригади Київської дивізії, сформованого з 9-ї Залізничної дивізії. У 1920 р. — командир 30-го куреня 4-ї Київської дивізії Армії УНР. Загинув у бою під м. Нова Ягольниця (Галичина).
ЦДАВОУ. — Ф. 4018. — Оп. 1 — Спр. 68. — С. 71; Ф. 1696. — Оп. 1. — Спр. 5. — С. 16–17.
(28.12.1892—27.02.1969) — полковник Армії УНР (в еміграції).
Народився у м. Гадяч Полтавської губернії. У 1914 р. був мобілізований. У 1915 р. закінчив Віленське військове училище, служив у 325-му піхотному Царьовському полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. За бойові заслуги був нагороджений Георгіївською зброєю (21.08.1916 р., за бій 24.09.1915 р.). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
З травня 1917 р. — командир сотні, згодом — 2-го куреня у 1-му Українському козацькому полку ім. Б. Хмельницького. З 17.11.1918 р. — командир 4-го Запорізького ім. Б. Хмельницького полку військ Директорії та Дієвої армії УНР (з 15.05.1919 р. — 18-й Запорізький полк ім. Б. Хмельницького). У червні 1919 р. захворів на плямистий тиф, невдовзі — на поворотний тиф. У листопаді 1919 р. важко хворим залишився у м. Ярмолинці.
Після одужання жив в Україні, приховував свою службу в українській армії.
Лазуренко Степан, фото часів Першої світової війни (За Державність. — Торонто. — 1966. — Ч. 11)
У 1944 р. разом з відступаючими німецькими частинами залишив Україну. Спочатку жив у Німеччині, у 1948 р. виїхав до США. Помер у Детройті (штат Мічіган, США). Похований на православному цвинтарі у Баунд-Бруці.
Посмертна згадка//Українське Козацтво. — 1978. — Ч. 1–2(40–41). — С 57–59; Тризуб. — Нью-Йорк. — 1969. — Ч. 54. — С. 23–24; Самійленко С. Дні слави. — Нью-Йорк. — 1958; Вишнівський О. Пам'яті Степана Лазуренка//Вісті Комбатанта/ Нью-Йорк. — 1969. — Ч. 5. — С. 55–56; Лазуренко С. Перший Український козацький ім. гет. КХмельницького полк//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1967. - № 2. — С. 19–24; Лазуренко С. Богданівці на фронті 1917 року//Тризуб. — Нью-Йорк. — 1965. - № 33. — С. 13–15; № 34. — С. 15–18; Лазуренко С. Від Києва до Дону (від 06.03. до 29.04.1918)//Тризуб. — 1967. - № 45. — С. 16; № 46. — С 19–20; 1968. - № 47. — С. 18–21; № 48. — С. 18–19; Лазуренко С. Богданівці на Демаркаційній лінії//Тризуб. — Нью-Йорк. — 1966. — № 37. — С. 6—10; Лазуренко С. Повстання проти гетьмана і Друга війна з большевиками 1918–1919 рр.// Тризуб. — Нью-Йорк. — 1966. - № 39. — С. 17–18; № 40. — С 3–5; № 41. — С. 6–9; 1967. - № 42. — С. 13–15; Военный орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Москва. — 2004. — С. 600.
(07.04.1887—28.12.1917) — командир 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького військ Центральної Ради.
Аастівченко Юрій, фото 1916 року (з приватної колекції О. Шереметьева)
Походив з Чернігівщини, з родини народного учителя. Закінчив Новозибківське реальне училище. 01.07.1907 р. вступив до Олексіївського військового училища, однак 23.04.1909 р., майже напередодні випуску, з невідомих причин був відрахований з училища та відправлений рядовим до 102-го піхотного Петрозаводского полку. Невдовзі, 01.09.1909 р., був прийнятий до старшого класу Санкт-Петербурзького піхотного юнкерського училища, яке закінчив 06.08.1910 р. Вийшов підпоручиком до 42-го піхотного Якутського полку (Кремінець), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був двічі поранений. З 1916 р. — курсовий офіцер 2-ї школи підготовки прапорщиків піхоти Південно-Західного фронту у Житомирі. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.