Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
З серпня 1917 р. — командир куреня 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького. З листопада 1917 р. — командир цього полку. Був підступно убитий у Полтаві анархо-комуністом Дунайським.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 2364; Несвіцький О. Полтава у дні революції та в період смути 1917–1922. — Полтава. — 1995. — С. 28.
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився на Київщині. Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 17-го піхотного Архангелогородського полку (Житомир), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений Георгіївською зброєю (за бій 22.04.1915 р.). Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1919 р. — начальник базисного складу Головного управління постачання Військового міністерства УНР. З 25.08.1919 р. до жовтня 1919 р. — начальник загального відділу управління 2-го помічника Військового міністра УНР у справах постачання. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 213.
(? -?) — старшина Дієвої армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — поручик 145-го піхотного Новочеркаського полку (Санкт-Петербург). Останнє звання у російській армії — полковник.
Станом на 29.09.1919 р. і до жовтня 1919 р. — працівник Головного інтендантського управління Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37.
(05.10.1872-07.07.1931) — вартовий отаман Східної групи Дієвої армії УНР.
Походив з міщан Одеси. Закінчив Одеське реальне училище, Одеське піхотне юнкерське училище (1893). Служив у 70-му піхотному Рязькому полку, незабаром перевівся до 59-го піхотного Люблінського полку (Одеса). Закінчив Санкт-Петербурзький археологічний інститут, Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1901). У складі 59-го піхотного Люблінського полку брав участь у Російсько-японській війні. З 1906 р. служив на штабових посадах у штабі Іркутської військової округи. З 06.12.1908 р. — підполковник. З 04.11.1910 р. — викладач Миколаївського кавалерійського училища. З 06.12.1911 р. — полковник. Учасник Першої світової війни: начальник штабу 8-ї Сибірської стрілецької дивізії, командир 158-го піхотного Кутаїського полку, начальник штабу 7-ї піхотної дивізії. З 12.05.1917 р. — генерал-майор, начальник штабу 3-го армійського корпусу. З 07.08.1917 р. — начальник 5-ї стрілецької дивізії. Під час Першої світової війни був поранений.
Лебедів Михайло, фото 1931 року (ДАСБУ)
На українській службі з травня 1918 р. — начальник 4-ї пішої дивізії Армії Української Держави. За Гетьманату — генеральний хорунжий Армії Української Держави. З 01.01.1919 р. — начальник штабу 2-го Подільського корпусу Дієвої армії УНР. З 09.03.1919 р. — вартовий отаман Східної групи Дієвої армії УНР.
У квітні 1919 р. виїхав до Одеси, зайнятої на той час червоними. Був мобілізований до РСЧА. Обіймав посаду начальника організаційного відділу штабу 3-ї Української радянської армії.
У липні 1919 р., після того, як червоні покинули Одесу, залишився у місті. Був мобілізований білими та відправлений до Новочеркаська на реабілітаційну комісію генералів, іцо служили в РСЧА. Разом з білими відступив на Північний Кавказ.
У березні 1920 р. здався у полон до червоних разом з Кубанською білогвардійською армією. З 01.01.1921 р. — науковий співробітник Одеського відділення Єдиного державного архіву. З 17.05.1921 р. — перебував на посаді для особливих доручень при командувачеві Київської військової округи (згодом — Київського військового сектору). З 1922 р. — викладач Київської об'єднаної командної школи ім. С. Каменева. 10.01.1931 р. був заарештований у справі «Весна» (т. зв. контрреволюційна змова колишніх офіцерів). 22/23.06.1931 р. був засуджений до розстрілу з заміною вироку на 10 років виправно-трудових робіт, але за кілька днів судове рішення було змінене і виконано смертний вирок.
ДАСБУ. — Ф. 6. — Спр. 67093-фп. — Т. 2417, архівно-слідча справа Лебедіва М. В.; ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 651. — С. 90; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 97. — С. 41; Список лиц с высшим общим военным образованием состоящих на службе в РККА к 01.03.1923. — Москва. — 1923. — С. 131; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914.
(17.04.1884-10.08.1931) — капітан 2-го рангу Військово-морського флоту УНР.
Народився в Умані. Закінчив Морський кадетський корпус (1903), служив в управлінні головного начальника Архангельська та тилового водного району.
Станом на 27.11.1918 р. — флаг-капітан з розпорядницької частини штабу білогвардійської флотилії Північно-Льодовитого океану. З січня 1919 р. був приділений до штабу командувача флотилії Північно-Льодовитого океану. З 02.10.1919 р. — капітан 2-го рангу білогвардійського флоту.
З 1920 р. — на службі УНР, на посаді начальника відділу Головного Морського штабу УНР.
Помер на еміграції у Варшаві.
Список флота на 11.04.1916. — СПб. — 1916 — С. 196; Список флота на 1917. — СПб. — 1917. — С. 20; Шрамченко С. Український рух на Фльотилії Північно-Ледового Океану у 1917 році//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 7–8. — С. 12.
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 18-го піхотного Вологодського полку (Новоград-Волинський). Останнє звання у російській армії — капітан.
У 1918 р. — помічник новоград-волинського повітового військового начальника. За Гетьманату був підвищений до рангу військового старшини. З 01.02.1919 р. — рівненський військовий начальник. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 3.
(20.12.1882-02.07.1931) — старшина Дієвої армії УНР.
Походив з селян Овруцькою повіту Волинської губернії. Закінчив Овруцьке реальне училище. У 1901–1903 рр. служив однорічником у 41-му піхотному Селенгінському полку. У 1904 р. вступив добровольцем до 23-го Східно-Сибірського стрілецького полку, у складі якого брав участь у Російсько-японській війні. За бойові заслуги одержав звання прапорщика У 1908 р. закінчив Казанське піхотне юнкерське училище, вийшов підпоручиком до 151-го піхотного П'ятигорського полку (Ковель). У 1910 р. перевівся до 33-го піхотного Єлецького полку (Полтава). З початком Першої світової війни був призначений командиром роти 237-го піхотного Грайворонського полку, який формувався з 33-го Єлецького. У його складі брав участь у боях, був двічі поранений. Останнє звання у російській армії — підполковник.
05.09.1917 р. потрапив до німецького полону, згодом перевівся до українського офіцерського табору у Ганноверіш-Мюнден. 11.03.1918 р. був призначений командиром 6-го Українського полку 2-ї Української дивізії, що формувалася з військовополонених-українців у районі Ковеля. Однак 2704.1918 р дивізію було розформовано з наказу німецького командування. У червні 1918 р. повернувся в Україну. Незабаром на запрошення полковника Басенка, свого колишнього командира полку, вступив до 4-го Сердюцького полку гетьмана П. Скоропадського на посаду командира нестройової роти 20–21.11.1918 р. у складі 4-го Сердюцького полку перейшов на бік Директорії. З грудня 1918 р. був помічником командира 4-го полку Січових стрільців Дієвої армії УНР з господарчої частини.
Левенсон Євген, фото 1931 року (ДАСБУ)