Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
З листопада 1917 р. — приділений до Українського Генерального Військового секретаріату. З грудня 1917 р. — працівник Військового міністерства Центральної Ради, учасник вуличних боїв у Києві проти більшовиків у січні 1918 р. З березня 1918 р. — губернський комісар на Полтавщині. Відмовився визнати владу гетьмана П. Скоропадського і 05.05.1918 р. був усунутий з посади та заарештований. З 29.11.1918 р., після протигетьманського повстання, знову став губернським комісаром Полтавщини та командувачем 6-го Полтавського корпусу військ Директорії. З кінця січня 1919 р. — помічник командувача Окремого Залізнично-Технічного корпусу Дієвої армії УНР. З 29.05.1919 р. — начальник 9-ї Залізничної дивізії Дієвої армії УНР. У листопаді 1919 р. захворів на тиф. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою. З 19.05.1920 р. — помічник військового міністра УНР, генерал-хорунжий. Помер від тяжких наслідків перенесеного плямистого тифу, похований у Тернополі. Посмертно підвищений до звання генерала-поручика.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 698. — С. 4–15; Некролог//Український Вістник. — Львів. — 1921. — Ч. 7. — С. 3; Некролог//Наша Зоря. — 1921. — Ч. 4; Євтимович В. Здобуття «Праги»//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1938. — Ч. 3. — С. 5—18; Вінтоняк І. Укр. Галицький курінь у Полтаві, 1918 р.//Украінський Скиталець. — Йозефів. — 1922. — Ч. 13. — С. 1–3; Ч. 14. — С. 9–11; Ч. 15. — С. 9–11; Ч. 16. — С. 2–4; Несвіцький О. Полтава у дні революції та в період смути 1917–1922. — Полтава. — 1995. — С. 55; Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924. — С. 34; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 66.
(1889-22.11.1921) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Веркіївка Чернігівської губернії. Закінчив учительську семінарію, 3-тю Київську школу прапорщиків. Останнє звання у російській армії — поручик.
У 1920 р. — старшина головного інтендантського управління Військового міністерства УНР. Учасник Другого Зимового походу (у складі 2-ї Волинської дивізії). Взятий до полону у бою під с. Малі Миньки 16.11.1921. Розстріляний у м. Базар.
ДАСБУ. — Фп. — Спр. 74629. — Т. 1. — С. 41; Отмарштейн Ю. До історії повстанчого рейду ген. хор. Ю. Тютюнника в листопаді 1921 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 6. — С. 12–20.
(21.02.1896—?) — підполковник Дієвої армії УНР.
Народився у м. Стодихва Ковенського повіту Волинської губернії. Останнє звання у російській армії — поручик кінноти.
Кузьмін Олександр, фото 30-х років (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)
У 1919 р. — старшина 1-го Окремого запасного залізничного куреня Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. — серед українських вояків, інтернованих польською владою у Луцьку. У 1920 р. — командир сотні 4-го кінного полку Окремої кінної дивізії Армії УНР. З 15.04.1921 р. — командир 6-ю кінного полку Окремої кінної дивізії. З 1923 р. жив на еміграції у Познані. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 148; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 15.
(30.08.1884-27.04.1975) — підполковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).
Походив з міщан Тульчина Подільської губернії. Закінчив Тульчинську духовну семінарію, Одеське піхотне юнкерське училище (1908), вийшов підпоручиком до 75-го піхотного Севастопольського полку (Гайсин), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. У 1917 р. закінчив один курс Військової академії Генерального штабу. Згодом — старший ад'ютант штабу 19-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії — капітан.
З 04.12.1917 р. — начальник штабу 64-ї Української дивізії. З 02.04.1918 р. — у резерві старшин Генерального штабу військ Центральної Ради. З 20.04.1918 р. — молодший ад'ютант штабу 2-ю Подільською корпусу Армії УНР. З 30.05.1918 р. — обер-старшина для доручень штабу Сердюцької дивізії Армії Української Держави. З 16.12.1918 р. — штаб-старшина оперативного відділу штабу військ Директорії. З 30.07.1919 р. — помічник начальника оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР. З 17.11.1919 р. перебував у відпустці. Станом на 04.08.1920 р. — булавний старшина 3-го генерал-квартирмейстерства Генерального штабу УНР, приділений до штабу Армії УНР. З 03.11.1920 р. — начальник розвідчого відділу Генеральною штабу УНР. З лютого 1921 р. — начальник Партизансько-Повстанською штабу Юрка Тютюнника. З червня 1921 р. — помічник начальника штабу у справах розвідки. З кінця 1921 р. — головноуповноважений Українського центрального комітету у Галичині.
Кузьмінський Олександр, фото 60-х років (Пам'ятна книга. П'ятдесятиліття Союзу бувших українських вояків в Канаді. — Гамільтон. — 1987)
У 1939 р. виїхав до Австрії. У 1951 р. емігрував до Канади. Жив у Едмонтоні та Торонто, працював інженером. Помер у Торонто, похований на цвинтарі Йорк.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. — С. 139; Ф. 1075 — Оп. 2. — Спр. 652. — С. 37; РГВИА — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 376–191; Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924; Герчанівський Д Вигнати окупанта. — Мюнхен. — 1963; Біографічний довідник до історії українців Канади. — Вінніпег. — 1986. — С. 356; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 193; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 211, 243.
(26.12.1865—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у м. Вільно. Закінчив Миколаївське інженерне училище (1887), служив у 1-му понтонному батальйоні. Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1918 р. — старшина Харківської автомайстерні Армії Української Держави. З 01.09.1919 р. — начальник загальнорахівної частини самохідної управи Головного інженерного управління Військового міністерства УНР.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 226–229; Список генералам, штаб и обер-офицерам инженерных войск на 1913. — СПб. — 1913. — С. 13.
(?—?) — підполковник Армії УНР.
Останнє звання у російській армії — капітан.
З січня 1918 р. — командир сотні 1-го українського Залізничного полку військ Центральної Ради, згодом — Армії Української Держави. У подальшому — командир цього полку (до жовтня 1918 р.). З січня 1919 р. до 26.06.1919 р. — командир 1-го Залізнично-Технічного полку Дієвої армії УНР. У подальшому служив у 2-й дивізії «Запорізька Січ» та у 5-й Селянській дивізії Київської групи Дієвої армії УНР. З 12.09.1920 р. — начальник постачання 1-ї Кулеметної дивізії Армії унр.
З 1921 р. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 30; ДАСБУ. — Фп. — Спр. 51-908. — Т. 1. — С. 6–7, 22-22-зв.
(06.12.1884-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Торчин Луцького повіту Волинської губернії. Закінчив Волинську духовну семінарію. З 1905 р. служив рядовим у 124-му піхотному Воронізькому полку (Харків), з 1911 р. — у 21-му Сибірському стрілецькому полку. З початком Першої світової війни дістав звання прапорщика, 08.11.1914 р. потрапив до німецького полону.