Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
Пузицький А. Бої Сірих за Коростень//За Державність. — Каліш. — 1930. - № 2. — С. 74; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. -' Оп. 2. — Спр. 219. — С. 116–118.
(23.11.1886—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Київ. Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1920–1921 р. — начальник школи підстаршин 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 57–58.
(02.01.1895-14.08.1968) — сотник Армії УНР (підполковник в еміграції).
Народився у с. Карлівка Херсонської губернії. Закінчив Одеське військове училище (1916), служив у 4-му Фінляндському стрілецькому полку.
У 1919 р. — комендант штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР. У 1920 р. перебував у партизанському загоні Гулого-Гуленка. Під час Першого Зимового походу у складі загону приєднався до Дієвої армії УНР, був командиром сотні 6-го куреня Низових Запорожців 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР.
Лимаренко Данило, портрет 50-х (?) років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)
З 1950 р. жив на еміграції у США. Помер у Філадельфії, похований у Баунд-Бруці.
Тризуб. — Нью-Йорк. — 1968. — Ч. 50. — С 23; Некролог//Вісті Комбатанта, — Нью-Йорк. — 1968. - № 4. — С. 61; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 215, 223.
(24.02.1865—13.11.1923) — видатний український громадський та військовий діяч.
Народився у м. Керч. Закінчив медичний факультет Казанського університету. Працював земським лікарем на Херсонщині, Полтавщині та в Одесі. Був одним із засновників «Братства Тарасівців».
Липа Іван, фото кін. 19-го століття (і видання: Українські лікарі. — Львів. — 1994. — Т. 1)
Одразу після Лютневої революції 1917 р. — видавець тижневика «Українське Слово» в Одесі. Комісар Центральної Ради в Одесі. У 1918 р. — лікар-інспектор в Одесі. З 01.01.1919 р. — міністр віросповідань в уряді УНР. З червня 1919 р. до грудня 1919 р. — головний лікар Військового міністерства УНР та Житомирської юнацької школи. У 1921 р. входив до складу Ради Республіки, був міністром здоров'я.
З березня 1922 р. жив у Винниках під Львовом. Там помер та похований.
Липа Ю. Галичани над морем//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 3. — С. 7—11; Українські лікарі. — Львів. — 1994. — Т. 1. — С. 126.
(1890-07.06.1929) — полковник Армії УНР.
Останнє звання у російській армії — поручик.
Антончук Д. «Вапнярська Республіка»//За Державність. — Варшава — 1939. - № 9. — С. 153–163; Записна книжечка О. Жуковського з 1919 року//Український історик. — Торонто. — 1986. — Ч. 3–4. — С. 108.
(?—07.1919) — старшина української армії.
Народився у Гадячі Полтавської губернії. У 1914–1917 рр. служив у 240-му піхотному Ваврському полку. Нагороджений Георгіївською зброєю (21.11.1915 р. за бій 13–14.12.1914 р.). Останнє звання у російській армії — підполковник.
Липницький Юліан, фото 1920 року (За Держав ність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)
Восени 1917 р. був ініціатором виокремлення українців 60-ї піхотної дивізії в Український полк ім. Пилипа Орлика.
У липні 1919 р. був розстріляний білими у Полтаві за відмову служити в Збройних Силах Півдня Росії.
З 15.11.1918 р. — начальник організаційного відділу штабу військ Директорії. Станом на 12.02.1919 р. — начальник Персональної управи Головного штабу Дієвої армії УНР. З 21.03.1919 р. — член т. зв. Тимчасового уряду Південно-Західної області УНР, що вів переговори з більшовиками (т. зв. Вапнярська Республіка). З 16 травня 1919 р. — помічник головного державного інспектора Дієвої армії УНР. У серпні 1919 р. був членом делегації УНР у Польщі на мирних переговорах. Станом на 12.11.1919 р. — начальник залоги Кам'янця-Подільського.
Станом на 20.12.1922 р. — начальник української збірної команди при Військово-спортивному клубі у Варшаві. Помер у Варшаві, похований на православному цвинтарі Воля.
Кущинський А В Летючі сотні «Українського Вільного Козацтва»//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 173–174; Кущинський А Спогад з 1917-го року//Українське Козацтво. — 1974. — Ч. 28. — С. 25–28.
(24.03.1897-30.12.1975) — сотник Армії УНР (підполковник в еміграції).
Народився у Рівному Закінчив комерційне училище, навчався у Київському комерційному інституті. У 1916 р. був мобілізований до армії, служив у 83-й артилерійській бригаді. Згодом закінчив 4-ту Київську школу прапорщиків (1917). Останнє звання у російській армії — прапорщик.
З кінця 1919 р. служив у Корпусі Січових стрільців Дієвої армії УНР, був членом редколегії часопису «Український Стрілець». У 1920 р. — у 6-й Січовій дивізії Армії УНР, був керівником дивізійної друкарні та видавництва.
З 1923 р. жив на еміграції у Варшаві. Закінчив Вищу комерційну школу, працював у польській Головній статистичній управі. Був членом редколегії часопису «На чужині».
З 1944 р — на еміграції у Західній Німеччині. Видавав часописи «Наше Життя», «Юні Друзі», «Господарсько-Кооперативний Часопис» тощо. З 1952 р. жив на еміграції у Канаді (Торонто). У 1959–1970 рр. очолював Союз бувших вояків-українців у Канаді. Видавав часопис «Дороговказ». Помер та похований у Торонто.
Липовецький Іван, фото 50-х років (Пам'ятна книга. П'ятдесятиліття Союзу бувших українських вояків в Канаді. — Гамільтон. — 1987)
Біографічний довідник до історії українців Канади. — Вінніпег. — 1986. — С. 386; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1976. — Ч. 2. — С. 61–64.
(28.01.1883-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Балта. Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1920–1921 рр. — помічник командира Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 17.
(?—?) — підполковник Армії УНР.
Закінчив юридичний факультет університету. Штабс-капітан російської армії. Під час Першої світової війни працював у відділі розвідки штабу 7-ї російської армії.
На початку листопада 1917 р був призначений командиром Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців, який мав сформуватися з військовополонених-українців австро-угорської армії. У січні—лютому 1919 р. — командир 2-го Одеського полку Дієвої армії УНР. Згодом — начальник контррозвідки Запорізької групи Дієвої армії УНР. З липня 1919 р. — помічник військового аташе УНР на Паризькій мирній конференції. У 1920–1921 рр. — полковник для доручень при Головному Отамані С. Петлюрі.
У 1923 р. повернувся в Україну. Працював у Харкові в Коопспілці. У 1929 р. виїхав до Новосибірська. Подальша доля невідома.
Кучабський В. Від первопочину до проскурівського періоду//Золоті ворота. Історія Січових стрільців — Київ. — 1992. — С. 36, 44; Євтимович В. До «Споминів розвідчого старшини 1919–1923 рр. на Великій Україні — І. Вислоцького»//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 9. — С. 13–14; Записна книжечка О. Жуковського з 1919 року//Український історик. — Торонто. — 1986. — Ч. 1–2. — С. 75–86.
(28.02.1889-?) — полковник Армії УНР.