Кров і пісок
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Кров і пісок». Краткое содержание книги:
Поставивши ногу на приступку бар’єра, Хуан прикидав, Де йому найзручніше заколоти бика. Треба заманити його трохи далі, бо тут заважає туша здохлого коня та розкидані навколо кишки.
Він уже повернувся до Насйоналя, щоб наказати йому відвести бика, коли раптом почув за спиною знайомий голос. У першу мить тореро не згадав, де він уже чув цей голос, але відразу несамохіть обернувся.
— Добридень, сеньйо Хуане... Ось коли ми побачимо, як по-справжньому вбивають бика!
У першому ряду, за натягнутою над другим бар’єром линвою, спершись ліктями на згорнуту куртку й обхопивши долонями кругле, акуратно поголене обличчя, затінене низько насунутим капелюхом, сидів чоловік у самій сорочці. Він мав вигляд добродушного селянина, що прийшов до міста подивитися кориду.
Матадор упізнав його. То був Плюмітас.
Він дотримав обіцянки і прийшов подивитися на виступ Гальярдо, сміливо з’явився серед дванадцяти тисяч глядачів, ризикуючії, що його впізнають. Еспада подумки подякував розбійникові за таку відданість і довіру.
Яка відчайдушна зухвалість! З’явитися в Севільї і зайти до цирку, опинитися далеко від гір та пустельних рівнин, де так легко захищатись від ворогів, відмовитися від своїх єдиних друзів — коня та карабіна — і все заради того, щоб побачити, як Гальярдо вбиває биків! Обидва вони сміливці, але до Плюмітаса йому далеко.
Матадор подумав також, що маєток його цілком у руках розбійника, що спокійно жити на селі можна тільки бувши в злагоді з цим незвичайним чоловіком, і вирішив убити бика на його честь.
Він усміхнувся розбійникові, який дивився на нього спокійним поглядом, скинув берет і, не відриваючи очей від Плюмітаса, вигукнув у бік розхвильованого натовпу:
— На вашу честь!
Матадор кинув берет у публіку, і десятки рук жадібно потяглися, щоб заволодіти священною річчю.
По знаку Гальярдо Насйональ, вимахуючи плащем, підманив бика ближче.
Матадор розгорнув мулету, і тварина, сопучи та форкаючи, промчала під червоним клаптем.
— Оле! — ревнула юрба, що простила своєму улюбленцеві і тепер вітала кожен його рух.
Матадор дражнив і дражнив бика мулетою під безугавні вигуки натовпу. Глядачі були всього за кілька кроків і раз у раз давали йому всякі поради. Стережися, Гальярдо! Бик ще не виморений. Не ставай між ним і бар’єром! Дивися, щоб було куди відступити.
А найзавзятіші, навпаки, підохочували тореро:
— Ану покажи йому, хто ти такий!.. Ти ж це вмієш... Р-раз! Удар — і бик готовий!
Е, ні, ця тварюка надто велика й розумна і так просто в нею не впоратись. Кінська туша, що лежала неподалік, збуджувала бика, і він весь час поривався туди, ніби одурманений смородом із розпореного черева.
Кидаючись то за мулетою, то до коня, бик нарешті стомився і застиг нерухомо, впершись ратицями в пісок. Здохлий кінь лежав якраз за спиною в Гальярдо. Становище досить складне, але він виходив переможцем і за гірших обставин.
Бик стояв дуже зручно, і треба було нападати негайно. Публіка заохочувала матадора. Глядачі за другим бар’єром посхошновілися на ноги й подалися вперед, щоб не прогавити найменшої подробиці, коли настане вирішальна мить; серед них тореро впізнав багатьох любителів із простолюду, які останнім часом збайдужіли до нього, а тепер знову палко аплодували йому, зворушені, що він виявив таку увагу до «народу».
— Не лови гав, хлопче... ану покажи справжній удар... Вперед!
Гальярдо ледь повернув голову, щоб привітати Плюмітаса; той сидів, так само спершись ліктями на куртку й обхопивши долонями усміхнене, кругле, як місяць, обличчя.
— На вашу честь, друже!..
Матадор підняв шпагу і наготувався до вирішального удару, але в ту саму мить земля задвигтіла і його відкинуло далеко вбік. Гальярдо здалося, що арена під ним провалюється; його оповила густа чорна темрява, а над головою із страшним ревом пролетів ураганний смерч. Матадорове тіло засмикалося в болісних корчах; голова гуділа й розколювалась; смертельна мука здавила груди... і він полетів у похмуру бездонну прірву, у чорну ніч небуття...
У ту саму мить, коли Гальярдо наготувався вдарити шпагою, бик несподівано рвонувся вперед, приваблений смородом, що йшов від кінської туші, яка була в тореро за спиною. Від могутнього удару вбрана в шовк і золото людина впала й покотилася тварині під ратиці. Бик не настромив матадора на роги, але зі страшною силою буцнув його лобом. Могутня голова, увінчана грізними рогами, вдарила людину, як важезний кістяний молот.
Тепер бик бачив перед собою тільки здохлого коня, але, відчувши під ногами якусь перешкоду, він миттю забув про понівечену тушу і шалено накинувся на блискучу ляльку, що лежала на піску. Підчепив її рогом, підкинув угору, віджбурнув на кілька кроків і наготувався кинутись на свою жертву втретє.