Кров і пісок
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Кров і пісок». Краткое содержание книги:
Вона говорила збуджено, очі її палали ненавистю.
— Ох, ця жінка! Що вона з ним зробила!.. Його годі впізнати! Водиться тепер тільки з високим панством, а люди з нашого передмістя та бідняки Севільї — давні друзі, і вони ж так підтримували його спочатку, — невдоволені, що він гордує ними, і коли-небудь освистять його за де на арені. Гроші течуть до нас у дім річкою — не порахуєш. Хуан сам не знає, скільки їх у нього. Та на догоду своїм новим приятелям він часто грає в карти, багато програв, отож гроші в одні двері пливуть, а в другі — витікають. Я мовчу, адже заробляє їх він. Але на витрати по маєтку нам уже довелося позичати в дона Хосе та й за оливняки, куплені цього року, теж заплачено чужими грішми. Майже все, що він заробить у нинішньому сезоні, піде на сплату боргів. А як станеться лихо і йому доведеться покинути своє ремесло, як багатьом іншим тореро?.. Він і мене хотів би переробити на свій копил. Коли повертався додому від своєї доньї Соль, отого чорта в спідниці, йому, бачте, впадало в очі, що ми з мамою вдягнені надто скромно, бо ходимо в халатах та шалях, як усі жінки нашого передмістя. І він примусив мене носити оці капелюшки, замовлепі в Мадриді, а вони ж мені, я знаю, зовсім не личать, і я схожа в них на мавпу, що танцює під катеринку. Хіба можна їх рівняти з нашою прегарною мантильєю!.. І, нарешті, він купив отой диявольський повіз — автомобіль, у якому я завжди тремчу від страху і задихаюсь від смороду. Якби його воля, він би й на бідолашну маму надів капелюха з півнячими перами. У нього все на думці та жінка, тож і нас йому кортить зробити схожими на неї. Він пустий хвалько і вважає, що ми ганьбимо його.
Бандерильєро обурився. Ну, це вже неправда. Хуан добрий, він любить свою родину і робить усе це тільки заради них, бо хоче, щоб жили вони в розкошах і достатку.
— Хай там який є Хуанільйо, сеиьє Кармен, але щось треба йому й пробачити... Подумайте лишень, скільки жінок, дивлячись на вас, помирають від заздрощів! Це ж не жарти — бути дружиною найвідважнішого матадора, загрібати пригорщами гроші, жити в такому чудовому будинку і бути повновладною господинею в домі — адже маестро дає вам повну волю в усьому!
На очах у Кармен затремтіли сльози, і вона втерла їх хустинкою.
— Краще бути дружиною простого шевця. Як часто я про це думала! І чом Хуан не взявся за ремесло свого батька, чому його потягло до цих клятущих биків!.. Я була б куди щасливіша, якби, накинувши на себе благеньку мантилью, носила йому обід у підворіття, а він шив би чоботи, як шив усе життя його батько. Тоді б не вішалось йому на шию стільки потіпах, він був би лише моїм. Жили б ми скромно, але щонеділі вбиралися б по-святковому й ішли до таверни... А скільки страху натерпілась я через биків — щоб вони повиздихали всі! Хіба це життя? Грошей у нас справді багато, але повірте, Себастьяне, вони, як отрута, і що більше їх у домі, то тяжче в мене на душі. Нащо мені ці капелюшки, ця розкіш?.. Люди гадають, я бозна-яка щаслива і заздрять мені, а я не можу відвести очей від бідних жінок, що живуть у злиднях, зате мають на руках дитинку, і коли їм буває тяжко, глянуть на усміхнене личко малого, самі засміються і забудуть про своє горе... Ох, діти, діти! Ось у чім моє лихо. Якби в нас було хоч одне малятко!., Якби Хуан бачив у домі своє рідне дитя, свою кров! Племінники — зовсім не те...