Звичайна вдячність
- Автор: Крюгер Уильям Кент
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-40-1
- Переводчик: Оксана Дятел
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Звичайна вдячність». Краткое содержание книги:
Але звичайнісінький хлопчисько у трагічний для його родини час, коли звичний йому світ одномоментно зруйнувався, здавалося б, назавжди, виявив дива розважливості та кмітливості, навчився втрачати і віднаходити, ненавидіти і прощати та пізнав ціну любові.
Вона обняла мене і міцно притиснула до себе. Коли я був маленький і чогось боявся, мама робила так завжди.
— Проте тато, Френкі, він же… він дбає більше про Бога, ніж про нас. Як на мене, це те саме, що дбати про порожнечу, і я його за це зневажаю.
Хотів розповісти їй про те, як батько плакав уночі в Гасових обіймах біля вівтаря, про його проповідь наступного ранку. І як з тієї порожнечі, в якій мама звинувачувала тата, він черпав неймовірні сили. Але замість того я притулився до неї і слухав її ридання. Світив місяць, кумкали жаби біля берегів. Потім з темряви долинули голоси, з містечка показалося миготіння ліхтариків, які наближалися вздовж колій.
— Дідько, — прошепотіла мама. — Святий Натан спішить на порятунок, — мама зазирнула прямісінько у вічі. — Френкі, зробиш для мене одну річ? Про це татові знати не варто.
Вогні вже майже добігали до нас, за кілька хвилин вони будуть тут. Потрібно було щось вирішувати і робити це швидко. Моя мама — якою ж самотньою вона здавалася… І те, що ні Бог, ні тато її не почують, змусило мене погодитись.
— Так.
Коли всі повкладалися, я підвівся з ліжка. Перш ніж лягти спати, обережно склав речі на стільчику. Оскільки охайністю я не вирізнявся, Джейк підозріло спостерігав ту картину. Але то був чудернацький вечір, і все здавалося чудернацьким у ті дні, тому брат нічого не розпитував.
Я схопив речі і вийшов у коридор; двері маминої спальні були зачинені. Було цікаво, чи вона ще не спала, чекаючи, поки я піду. Нишком спустився вниз, обережно ступаючи на дошки. Найменше рипіння — і тато відразу впіймає мене на гарячому, адже він спав на дивані у вітальні. Годинник на кухні показував за двадцять п’ять хвилин третя. Вислизнув на подвір’я, натягнув штани, сорочку, шкарпетки та кросівки. Піжаму згорнув і поклав на полицю біля каністри в гаражі. Викотив велосипед, сів на нього і поїхав молочною від місяця дорогою до центральної частини міста.
Перш ніж переїхати до Нью-Бремена, ми жили в багатьох інших містечках, де татові доводилося працювати. Мені подобалося їх розвідувати, і робив я це швидко й весело. Жодне з них не припало мені до душі так, як Нью-Бремен. Смерть Аріель це змінила. Воно перетворилося на чужинця, а ніч нестерпно лякала. Я крутив педалі спорожнілими вулицями; мені здавалося, загроза чигає повсюди. Темні вікна нагадували чорні очі шпигунів; зловісні образи мелькали в місячних тінях. Я щодуху мчав у район де мешкали багатії, ніби мене переслідували демони.
Брендтові володіння нагадували рівнісіньке футбольне поле, прикрашене подекуди розкішними садовими квітами, — робота садівника на ім’я Петров. Його син, Іван, навчався зі мною в одній школі. Уся територія була огороджена, єдиним входом слугувала довга під’їзна дорога, що вела до будинку. На залізних воротях бовваніла величезна кована літера «Б», з обох боків стояли дві величезні кам’яні колони. Я під’їхав до воріт і в яскравому сяйві місяця на одній із колон побачив надпис чорною фарбою: «Убиця».
Стояв перед ворітьми, витріщившись на неправильно написане слово. Неподалік валялася баночка з-під фарби. Я подивився вздовж вулиці: у примарному світлі нікого не було видно. Трохи подалі стояло ще кілька солідних маєтків, проте жоден не міг зрівнятися з оселею Брендтів. Усе навколо завмерло в цілковитій темряві.
Я проїхав іще метрів сто. Здоровецький клен ріс поруч з огорожею, його гілки нависали над кованим залізом. Обіпер велосипед об стовбур, заліз на дерево, прокрався по товстих гілках і стрибнув на подвір’я Брендтів. Перетнувши широке озеро сяйва, я наблизився до кам’яного будинку з білими колонами, побудованого в перші роки заснування містечка. Повернув до гаража, який більше скидався на величезний ангар. Поруч стояла Карлова спортивна машина.
Я зробив саме так, як просила мама, і хутко повернувся до огорожі. Дотягтися до гілки було важко, тому перелізти через залізну перешкоду було непросто. Урешті-решт я впорався, стрибнув на велосипед і попрямував додому.
Не встиг минути і перший крутий поворот, який спускався до центральної частини, як мене засліпили фари зустрічної машини. Мене занесло вбік, і я ледве втримав рівновагу. Зупинився. Машина також зупинилася. Клацнули дверцята. У світлі фар, я не міг розгледіти, хто це. Секунда — і здоровенна тінь Доула накрила мене. Усе — мені гаплик.
— Отримав дзвінок, що хтось вештається навколо маєтку Брендтів, — вів він. — Чому я не здивований, що це ти? Злазь із велосипеда, ходімо.